Окружний ОУН-УПА "Орест сторінка 2

   Якось в суботу перед вечором Петро сів коло хати біля жінки та й каже: "Вже кілька днів я не думаю про ніщо інше, як про Кляштор та нашого Івана. Вирішив завтра рано піти до Кляштора і там побути на Службі Божій, а потім поговорити з отцем-ігуменом". Так і зробив. Одягнувся по-святковому, пішов навпростець через гори до Кляштора, а було десь 3 - 4 кілометри. Помало за півтора години і був там. Розказав ігумену про свою потребу, а той порадив йому привезти сина до монастиря за два тижні до початку навчання. Коли прийшов зазначений час, запряг коня до воза, посадив сина коло себе на рантух, набитий сіном, і поїхали до монастиря.
   По дорозі розмовляли багато про різні справи, але ні одним словом Іван не промовився, чи хоче він вчитися на отця. В його голові і серці боролися ніби дві думки, два різні життя. В самій згадці про монастир в його серці запалювався ніби живий вогник і з цим появлялася думка про пошану і повагу людей до отців церкви. Якось ніби крадькома з острахом подумав про матеріальний статок і всяку іншу вигоду. Він знав, що таке нестатки і навіть голод. Хоч тато і був добрим столяром, але селяни замовляли мало роботи, то ж тато брав свій інструмент в мішок чи в кошик і йшов в гори у напрямку Устрік по селах. Час від часу приходив додому і приносив якісь копійчини чи продукти, а в хаті було тільки дітей семеро: три брати і чотири сестри. Тато відлучався від дому дуже часто, а всю господарку залишав на жінку і дітей. Діти були ще зовсім малі, і жінка не давала собі раду з господаркою. Хоч мали більше десяти моргів поля і власну конячину, проте навесні часто в хаті відчувався гострий передновинок, діти хотіли їсти. Іван серед дітей був найстарший і помагав мамі чим міг, а в пам'ять добре вгризлася нужда. То ж сама згадка про сите життя отців викликала в нього добрий настрій.
   Друга ж думка все заперечувала, і він замислювався над тим, як буде жити в замкненому монастирі. Його натура любила волю, простір і не хотіла погодитися із золотою кліткою канарки. Його серце і душа, а навіть тіло було породжене ніби для волі. В забаві, грі, суперечці і навіть у вуличній бійці із товаришами завжди перемагав. Завжди був перший. Все робив весело і розмашисто. Десь в потаємних закутках серця відчув, що монастир - не є його стихія, але перед рідними мовчав. Та й самому здавалося, що все невигідне для нього переможе, щоб стати отцем-пастирем, а перемагати він вмів. В таких суперечливих думках і розмові з татом доїхали до монастиря.

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24