Окружний ОУН-УПА "Орест сторінка 4

   Ще трохи поговорили, Іван пішов, бо покликали, та й самі батьки пішли на Службу Божу, присвячену початку навчання. Для посвячення новинів прибув із Перемишля єпископ. Всі церковні церемонії тягнулися десь коло чотирьох годин. Батькам повідомили, що відвідувати синів можна тільки через два місяці, а додому пускати будуть раз в рік тільки в супроводі батьків. Що кормити, одягати і взувати їх синів буде монастир.
Батькам дали півгодини на прощання з дітьми. За тої півгодини син промовив тільки кілька слів. Як при зустрічі, так і при розставанні Іван не обняв і не поцілував матері, ніби встидався, подумав, що він вже не дитина. Розставання вийшло терпке і досить болюче. Він ще до вступу розумів, що життя в монастирі буде буденне і самітницьке, але те, як тут було практично, він ніколи не міг додуматися.
   Ще як батько його привіз і залишив у монастирі, монахи повели новиків викупатися, одягнули в нову білизну, дали новий одяг, взуття і монах-наставник повів у келію. В келії вже сидів на стільчику учень-монах і тихо молився та щось читав. На привітання тихо промовив: "Слава навіки!" І далі продовжував свою роботу, якби в келії нікого не було. І так було до обідньої молитви, а потім і до вечірньої, і так день за днем, як близнята. Через кілька днів твердо зрозумів, що його дитинство і відносна безтурботність закінчилися назавжди.
   Довготривалі молитви в церкві і в келії змінювалися навчанням в класах і бібліотеці. Рідко і короткочасно їх виводили на роботу по господарству. Найбільшою його розрадою було те, що великі конарі дерев і дрібніше гілля звисало на подвір'я монастиря, а спів найрізноманітніших птахів звеселяв його і скорочував час. Все частіше до нього приходила думка, що замкненості, одинокості і аскетизму монастиря він не витримає. Тимчасово стримувало те, що скоро побачить батьків, і йому полегшить. А після зустрічі з батьками йому стало ще нестерпніше.
   Всю тугу за селом, друзями і світським життям топив у навчанні. Навчання вдавалося аж надто легко. Все сприймав і розумів з півслова. Божий Дух наділив його глибоким і бистрим розумом. Із всіх семінаристів завжди відповідав найшвидше і найдокладніше. Всі вчителі дуже скоро полюбили Івана, хіба турбувало їх те, що часто відволікався по сторонах, розмовляв тайком на заняттях із товаришами. Якось в очікуваннях пройшло два місяці, а тут зустріч із батьками. Монах-наставник і ігумен стримано, але переконливо хвалили сина за розум і добре навчання. Звертали увагу на те, що семінарист може час від часу запізнюватися, порушувати ритм життя монастиря. Коли ж залишилися родичі на самоті із сином, то почули скарги на самотність і на страшну його зажуру, аскетизм. Ще два місяці навчання і життя в монастирі нічого не змінили. Прощаючись із татом, який тепер прийшов сам, поскаржився: "Заберіть мене звідти, бо я не витримаю того і за себе не ручаюся".

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24