Окружний ОУН-УПА "Орест сторінка 5

   Тато повернувся додому "з тяжким серцем". Тих слів боявся і нікому не признавався, аж поки настав час наступної зустрічі, признався жінці, що сказав йому син в час останньої зустрічі. Жінка злякалася, почала плакати і сказала: "Та хіба ми, Петре, не проживемо, як він не скінчить семінарії, візьмемо його з монастиря". Коли настав час нової зустрічі, запряг коня в сани і поїхав з жінкою в Кляштор. Син зустрів їх стримано, ба навіть холодно. Майже не усміхався, все слухав і махав головою. Батьки розпитували про навчання, харчування і поводження взагалі в монастирі. Іван відповідав одним-двома словами, зітхав і мовчав. Монах-опікун та ігумен дуже хвалили Івана за розум і вирозумілість, за легкість, з якою він сприймає богословські та філософські істини. Запевняли, що колись із нього вийде вчений муж. Коли батьки мали вже від'їжджати, сказав їм, що наука в монастирі і смерть йому все одинаково і що не в силі себе стримувати. Тоді батько сказав йому: "Знаєш, Іване, нам з мамою встидно перед ігуменом і людьми. Помучся ще до кінця року науки, а там, як не схочеш далі тут бути, ми Тебе заберемо".
   Іванові здалося, що з його серця скотився тяжкий камінь, зразу став веселіший. Навчання пішло ще краще, вчився з охотою і великим успіхом. Кожної хвилини в глибині серця радів, що покине монастир. Вкінці року батько сказав ігумену і монаху-наставнику, що син далі вчитися не буде, вони не повірили. Почали перед татом показувати ту велику перспективу і майбутнє, яке чекає його сина, що батько просльозився. Іван стояв на своєму. Не може подолати тугу за життям поза монастирем. Залишив монастир, тиху і скромну келію, величну бібліотеку, з якої черпнув так багато знань, щоб через два роки кинутися у вир політичної боротьби.
   Дорога додому була довгою і мовчазною, та й вдома розмова не в'язалася, і всі в більшості мовчали. Коли увечері посходилися сусіди, а в розмові дізналися, що Іван не піде далі вчитися, хто поспівчував, а більшість мовчали. Тато накінець висловився: "Диви, який високий вимахав, не буде ж вдома на п'єцу сидіти. Світ йде вперед, скоро буде так, що хто не має певного хліба в руках, жити буде дуже тяжко. Треба дати хлопцю хоч якийсь певний заробіток".

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24