Окружний ОУН-УПА "Орест сторінка 16

   Кілька десятків разів я мав нагоду говорити із старшими сусідами, що Івана дуже добре знали і який виріс поряд з ними. Особливо це стосується Федора Шандровича, який із середини 30-х років був членом ОУН і приймав активну роботу у підпіллі. Отож він казав, що його вражала в Івані інтуїція, глибина розуму, обширність знань, вміння його усе це ув'язувати з практичною діяльністю. Запитував його, чому він використовує слово "вражала", і Федір переконував мене, що хлопець ріс по-сусідству на його очах і він навіть намагався впливати на його навчання, однак пояснити такий феномен він не міг. В цих розмовах розказував мені досить цікаві моменти з його життя.
   Ще коли був підлітком, з дисципліною він не був у "добрих стосунках" і часто порушував її. Якось батькові це вже набридло і після чергової пустої витівки положив його на широку селянську лаву, витягнув із штанів твердий ремінь і почав бити. Бив, бив, змучився і каже: "Ти диви, я вже змучився, а він ще не плаче". "А Ви спочиньте трохи, тату", - каже він. Це викликало загальний регіт, бо в хаті були деякі сусіди. Тато і сам розсміявся, а хлопця це врятувало від дальших терпінь. Після того випадку в селі ще довго жартували при таких ситуаціях, використовуючи Іванів афоризм: "А Ви спочиньте трохи, тату".
   Про його сильну витримку і терпіння говорить і інший факт. Недалеко від будинку гестапо в Добромилі він раптово відштовхнув двох автоматників-гестапівців, кинувся в сторону і, розігнавшись, скочив через досить високу загорожу. В цей момент один із автоматників пустив по ньому чергу з автомата, досить важко поранивши його. Не зменшуючи швидкості, він через городи, сади і поміж хати зник із очей. Пробіг він більше чотирьох кілометрів, в очах потемніло, закружляли перед очима різноманітні кола і, втрачаючи свідомість, впав. З якоюсь неймовірною силою волі тут же звівся на коліно і почав, як міг і чим міг, перев'язувати рану. Руки тряслися, коло серця стало млосно-гірко, але десь далеко почув гавкіт псів, подумав, що то гестапівські вівчарки. Підвівся, напружуючи останні сили, то біг, то йшов, а часом і повз, аж поки не доповз до села. Там побачив його якийсь господар, забрав до хати, так-сяк подавши медичну допомогу. До ночі пролежав без свідомості, а тоді ще добу пролежав майже нерухомо, бо втратив велику кількість крові. А ще через два дні залишив хату селянина і подався в незнайомому напрямку. Подібні історії розказував також Михайло Боднар, що ще живе. Він з "Гривою" зустрічався досить часто в таких селах, як Лімна, Хащів, Мшанець, Потік та інші, де через весь "німецький період" працював по заготівці продуктів, зброї, одягу. Чув багаторазові виступи "Гриви" перед народом, які полонили людей. "Його витримці міг позаздрити кожний повстанець і підпільник,- розказує Михайло,- міг без всяких ремствувань бути без їжі добу, а то й дві, роблячи в той час 20-30 кілометрів дороги через гори в лісах".

*          *
*

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24