Одіссея повстанця "Сурми" сторінка 4

   На Посаді посвяченим в це людям було відомо, що в селах Тарнавка, Поляна і Сливниця готуються хлопці вступити у відділи УПА. Тому добирається до Сливниці, де зустрічає знайомих йому Іванейка Романа з Посади, Щетинського Романа з Хирова та інших. Кільканадцять хлопців-добровольців під керівництвом зв'язкового рушили в село Велику Сушицю, де взяли випадково участь у пропагандивному мітингу, організатором якого було УГВР. Поповнивши свої ряди кількома добровольцями, вже сушицький зв'язковий повів їх в село Смеречину. Так, поповнюючи свої ряди, міняючи в кожному селі зв'язкового, через села Лібухову, Росохи, Волошинову добралися до Галівки. В Галівці колишній старшина УГА "Сагайдачний" формував чоту повстанців і проводив їх вишкіл. Хлопці здобули зброю. Тут вже відчувалася вправна рука професійного старшини. Це на словах була чота, а по кількості - сотня. Структура відділу відповідала всім вимогам військового правильника, де були: служба безпеки, медична служба, пропагандивна, вишкільна, інтендантська та інші. Всі повстанці одержали псевда і були поділені на рої. "Сурма" - таке було псевдо Теофіла - був у рої "Морського". День-у-день йшло повноцінне військове життя відділу.
   Якось стійкові наробили великого шуму, відділ був приведений в повну військову готовність. Рядами пішло повідомлення, що в село наближається одинокий німецький автомобіль. Хтось через делековид побачив червоні хрести на автомобілі і хлопцям трохи відлягло від серця. Коли автомобіль під'їхав досить близько, хтось попередив шофера вистрілом. Автомобіль став, а з кабіни вийшов німець, підняв руки, махаючи ними, і кричав українською мовою: "Хлопці, не стріляйте! Я свій!" Ніхто не піднімався, а із передніх рядів хтось почав з ним розмовляти. Через кілька хвилин все вияснилося. Це був Левицький Ярослав із села Стар'ява, який служив у Дивізії. Був шофером. "Захопивши" з собою санітарну машину, "начинену" найрізноманітнішим медичним добром, непомічений німцями, а німці і не намагалися зупинити санітарну машину, через села Терло, Росохи, Волошинову пригнав її у Галівку. Хлопці невимовно раділи такій появі, але найбільше раділи санітари. Серед повстанців був навіть полтавець "Джульбарс", який перейняв це псевдо від клички свого собаки, з яким служив у російському війську. Хлопець був строгий, вимогливий, пунктуальний у виконанні наказів. Були хлопці із Турківщини і навіть із Закарпаття, разом з молодим мадяром з Будапешта, які покинули мадярську армію і вступили до чоти Сагайдачного. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30