Одіссея повстанця "Сурми" сторінка 13

   Ще, будучи в курені, після важких, запеклих і довготривалих боїв на Лемківщині, пробираючись через лінію фронту, на Сколівщині, Стрийщині і в зворотньому поході зморених повстанців зустрічають селяни, захоплюючись їх важкою бойовою справою, просять на постій до хати, вітають їх як героїв, дівчата, очі яких блищать міріадами бісиків, що, як лазерне проміння, наскрізь пробивають юначе серце любов'ю. Або коли ледь рукою повстанець дотуляється до її руки, ніжно пригортаючи до себе, в очах її бачить безкрає море ніжності, любові, зваби і, переборюючи себе, волить заспівати:

  ... Задарма ти надію плекаєш,
  Щоб мене до серця пригортать,
  Але ти сама добре знаєш,
  Що повстанцю тільки воювать...

Розслаблені і зніжені любовним блиском очей дівчат, ніжними усмішками матерів і батьків, щебетанням, як горобчиків, дівчаток і хлоп'ят - раптово лунає: Шикуйсь! Струнко!... Кроком руш! - за лічені секунди до тисячі, а бувало і біля трьох тисяч юнацьких тіл із хаотичної роздрібненої спільноти творять стрункі лави, і під зверхністю старшин рушає назустріч новим боям, перемозі, а може і смерті, піднесеним бойовим голосом заспівавши:

  ... Швидко чайкою літаєм,
  Із лісу в степ широкий ідемо.
  Ми свято вірим в перемогу,
  Що Україні волю принесем...

   І кожен із них дійсно свято вірив у Нашу перемогу, бо так, зокрема, говорить кожен із них. І ми віримо і переконані, що їхні бойові дії, муки і страждання стали основними чинниками Незалежної України. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30