Одіссея повстанця "Сурми" сторінка 19

   "Для себе я тоді помер, що відчув з досить великою приємністю,- далі продовжує "Сурма". Пробудившись, я відчув, що мені дуже холодно, а нога нестерпно болить від найменшого руху. Зразу ж усвідомив, що я живий. Тоді я втратив свідомість через втрату крові. Коли большевики побачили, що я живий, почали верещати диким голосом: "Жівой! Жівой! Как твоя фамілія? Как тебя звать?", штовхаючи його ногою. Він хотів відповісти, але повний рот був чимось набитий. Поступово усвідомив, що то земля і сніг. Почав відпльовувати і йому повернулася мова. Сказати, хто він, було дуже тяжко, бо все тіло сильно тряслося. "Хтось із большевиків кинув на мене "Надину" шинелю. До речі, ця шинеля зігрівала мене в лікарні, на допитах, в тюрмах і навіть в таборах. Ніби все дівоче тепло було ввібрано цією шинелею і постійно цю теплоту і доброту випромінювало на мене",- з теплотою згадує Теофіл. Лежачи на снігу, він побачив, як енкаведисти під руки вели "Богдана". Через якийсь час під'їхала фіра, яка належала поляку із Посади, і їх поклали на цю фіру. Відвезли їх на Посаду в будинок поляка Ляховського, який переселився в Польщу. Тут був постій відділу спецвійськ пограничників в кількості 40 чоловік. Нога кровоточила, все на нозі було просочене кров'ю, яка, затвердіваючи, перетворилася в луб. Якийсь офіцер наказав санітару перев'язати рану.
   Штаб спецвідділу знаходився при Добромильському штабі пограничників. Тому в той же день "Сурму" повезли на американському "Студебекері" в Добромиль. На машині із зброєю його супроводжували чотири пограничники, які цілу дорогу "співали", бо їхній "спів" був подібний на виття скажених звірів. "Певно вони мали наказ так поводитися, щоб мене не було чути, як буду кричати",- каже "Сурма". Там на шинелі занесли до будинку і кинули на підлогу. Один із пограничників вдарив ногою в рану, на що "Сурма" немилосердно закричав. Збіглися пограничники і один із старших офіцерів став його заспокоювати і заборонив його бити. Санітарці наказав перев'язати рану і обробити її. Та почала з люттю відривати присохлі бинти до рани і на його стогін весь час кричала: "Сколько нашіх солдат убіл, бандіт?" Той же офіцер почав її заспокоювати, просив по-людськи поводитися з ним. На другий день нога сильно спухла, піднялася температура і його знову відвезли в Хирів у лікарню, де до нього приставили стрибків, які поводилися жорстоко: копали, штовхали без всяких на то причин. І так було постійно, що свої колоборанти були найжорстокіші. Зауважив, що чим вищий чин енкаведиста чи іншого службовця, тим м'якше було поводження з повстанцями. В той час серед нашого народу було більше людей добрих, лагідних. Такою була санітарка із лікарні, яка до війни була служницею в Коропеїв на Посаді. Постійно його доглядала, приносила хліб, печені пироги, гарячу страву, напувала і обслуговувала побутово. "Якось зайшла до мене,- пригадує "Сурма",- щось зциганила стрибку-Турябу, і він вийшов, а вона запропонувала: "Якщо хочете, я колись виведу вас за лікарню, а там прийдуть хлопці із Сушиці і заберуть в ліс". Я їй подякував, бо ногою я не міг зробити найменшого поруху, і саме вона мене обертала на ліжку і бачила всю мою безпорадність",- продовжував Теофіл. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30