Одіссея повстанця "Сурми" сторінка 27

     Літо за літом йде, не вертає,
     В пожовклому лісі десь син погибає,
     За батьком рідним дитина нудьгує,
     А над тим першим могила сумує.
Лиш часом над нею схиляються квіти,
Як з ліса повіє легенький вітер.
І скотиться капля роси, як сльоза,
Як сонце сходить, мов цвітуча рожа,
Промінням ніжним могилу і квіти
Голубить, цілує з ранним привітом.
     А ось - могила, холодна яма,
     Або за спиною дуло нагана,
     Або на десерт тюрми, тортури,
     Білі ведмеді і риби в Амурі.
І це ще настала не згірша мода
Всім, кому пахне вільність, свобода,
Зараз на "бумажку" і зразу ж зарплата:
Руки в кайдани, і усмішка ката,
Така "добродушна" і "мила" в безмірі,
Як самурая перед харакірі.
     На світ цілий трублять тим, без роботи,
     Що "кляси" робили перевороти.
     Так вже літ тридцять все вивертають
     Тим що до споду, на верх випихають.
І церкви всі й хати вивертають,
Все, навіть що в скринях, перевіряють.
Али ж брешуть в світі ці теревені -
Реакціонери і бандерівців жменя
Хочуть заступити нам сонце, рай, щастя,
Ті "лісні звірі - фашистів охвістя".
     І нумо до цього з мистецьким хистом
     Все витягають, як гриби з кубелі,
     Немов той песик з вухом повислим.
     Обман посилають, як соловій трелі,

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30