Доля повстанця сторінка 2

   Вивівши хлопців на хори, представив їх хористам, дещо похваливши їх. Хористи чемно запросили хлопців також взяти участь у хорі, а ті в свою чергу добре знали хорові партії, які любив їх товариш-дяк.
   Доля розпорядилася так, що Миколі довелося в хорі стояти поряд високої і миловидної дівчини. В ході Богослужіння їхні руки неодноразово дотулялися одна до одної.    Цей дотик для Миколи був приємний і ніби гальмував подих. А бувало, що в час такого дотику, коли вона дещо повертала голову до нього, зовсім втрачав самовпевненість і спокій. Погано чув товаришів і часто фальшував голосом. Серце стукало, як молотком. Після Богослужіння додому пішли добрий шмат дороги разом. На другий день додому не поїхав, а зустрівся з дівчиною. Так тривало два-три дні. Накінець відчув у серці неспокій і страх, затривожився. Зрозумів, що батьки чекають його.
   Дорога із Сокаля до Добромиля більше двісті кілометрів, але хто знає, чи було кілька хвилин, щоб не думав про неї. В поїзді не чув нічиїх голосів, а вставав і виходив з вагону майже механічно. Що другий день писав листи, а через два тижні знову поїхав у Сокаль. Приїхавши через кілька днів, сказав татові і мамі: "Дорогі тато і мамо, я знайшов собі у Сокалі гарну дівчину і пообіцяв, що буду женитися. Вона мені така мила і дорога, що не можу і дня бути без неї. Не можу і не хочу довго чекати, тому прошу Вас Вашого дозволу на шлюб із Ганусею." Батьки, як завжди в такому випадку буває, почали йому розраджувати, потерпіти і почекати ще кілька місяців, може це тільки тимчасове захоплення. Але щоденно то більше Микола почав наполягати на шлюбі. Хочеш не хочеш, а батьки здалися і поїхали у Сокаль до майбутніх сватів сватати сина. Після Петрівки відсвяткували весілля, а Микола залишився жити в Сокалі, як казали колись люди - у приймах.
   Шлюб виявився дуже вдалим, молоді жили весело і щасливо. Що рік, що другий появлялося нове дитятко, яких дідусь і бабуся пестили, а батьки з цього були раді. Так через кілька років появилися Оля, Ґеня, Маруся, Богданчик і Славця. Богдан народився в 1922 році і був у батьків найлюбішою дитиною. Батько у той час мав уже велику майстерню із багатьма станками та навіть паровою машиною.
   Родина жінки Ганусі була також національно свідомою, чому сильно радів Микола. То ж національне і релігійне виховання в родині було найважливішим завданням. Всі діти Долгунів ходили у дитячий садок при Просвіті, а потім і у доріст. Діти були членами пластунських організацій, хору і драматичного гуртка. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33