Доля повстанця сторінка 10

   Після однієї із таких "атак" Богдан, прийшовши додому, сказав про все татові, мамі і сестрам.Настала досить довга мовчанка, яку з часом порушив батько. "Я, Богдане, не можу Тобі наказувати вступати чи не вступати добровольцем у військо, яке по суті є повністю ні німецьким, ні українським. Але там частково буде вирішуватися доля України. Ми, Долгалі, завжди були українськими патріотами. Це стосується і родини мами, яку і тепер називають гайдамацькою. Тому хочемо, щоб і Ти продовжував традиції родів, а як Ти вирішиш, так і буде. Лиш би Ти залишився вірний традиції роду і України." Очі мами і сестер зволожилися слізьми. Далі всі мовчали. Богдан взув мешти і підготувався кудись йти. Сестра Оля спитала: "Богдане, якщо не секрет, де йдеш?" "Йду відвідати друзів і порадитися з ними". Довго його не було, а повернувся веселим. Це заінтригувало сестер, і Маруся спитала: "Богдане, чому Ти такий веселий?"
- Рішили з друзями завтра записатися в Дивізію,- відповів він.
- І це викликало в Тебе таку велику радість? - спитала котрась із сестер.
- Коли людина багато думає, вирішуючи якусь проблему, на неї насувається ніби гора. А вирішення цієї проблеми, незалежно добре чи зле, ніби звалює цю гору з плечей,- удавано засміявся Богдан.
   На другий день Богдан із друзями записалися у Дивізію. Екзамени у гімназії дійсно були чистою формальністю. Всі їх поздоровляли з квітами із вступом у Дивізію і закінченням гімназії. Без затримки видали їм гарненькі свідоцтва. Далі події розвивалися з блискавичною швидкістю. Дві комісії - медична і військова вирішили, що він буде артилеристом. В скорому часі видали мундир, документи, а вже в липні місяці 1943 року поїзд, набитий добровольцями-новобранцями, відправлявся із Сокаля.
   Богдану військова форма йшла дуже до лиця. Стрункий, високий у новенькій формі чисто скидався на бравого офіцера. Провести в дорогу Богдана прийшли мама, тато та чотири сестри. Він дещо усміхався, багато жартував з хлопцями і дівчатами з молодших класів гімназії. Маса квітів, музики, поцілунків, але найбільше материнських та дівочих сліз. "Як поїзд від’їхав,- згадує тепер сестра Ґеня,- ми одночасно сумували, раділи і надіялися. Раділи, що ніби брат пішов служити Україні, а сумували, бо поїхав у чужину на точно невизначену службу. Кому ж буде служити? Надіялися, що все закінчиться добре, і Богдан повернеться до нас". Тільки одному батькові сказав, щоб не вірив нікому, хіба що як лист буде від "Дори". Це змінене на дівоче ім'я слово Теодор, бо таки дали йому друге ім'я при хрещенні. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33