Доля повстанця сторінка 12

   Якось дивізійники доставляли на фронт амуніцію, дуже раптово, бо хтось помітив російські літаки зовсім близько. Пролунала команда: лягай! А большевики вже бомбардували обоз, розстрілюючи його з кулеметів. "Шугай" з "Шрамом", які майже ніколи не розлучалися, кілька кроків побігли і скочили в жито. На руках і ногах, а також повзучи, віддалялися щораз то дальше. За другим полем був яр, порослий кущами - це вирішило їхню долю. Німецьку мову знали дуже добре, мали при собі зброю. Йшли назустріч фронту у військовій формі, і це ставало щораз то небезпечніше. Люди за гроші і через страх перед військовими поміняли їм одяг з військового на цивільний. Фронт перебули в кам'яних печерах і лісах. Добратися до Сокаля було далеко і небезпечно. Хлопці, трохи поміркувавши, вирішили: Юхнович, який мав родину в Ряшеві, йде туди, а Богдан йде в місто Бохно, де жив з родиною татів брат - стрико Іван. Стрико працював на соляній шахті інженером і добре жив. Переживши різні митарства, знайшов хату стрика, де його впустили. На своє горе дізнався, що стрико помер, але рідня його визнала і тепло прийняла. Дізнавшись про цілу одісею Богдана, цьоця, а вона мала в Бохно багато друзів і знайомих, через них виробила Богдану справжні документи на прізвище Романовський Тадик. Романовський колись працював майстром у майстерні тата, і він його добре пам'ятав і знав. А Романовський помер ще перед самою війною. Це давало йому можливість краще орієнтуватися і знав, що де говорити. Цьоця хотіла, щоб він залишився жити в неї. Роботу могла знайти для нього швидко і добру, а в думці гадала, що може тут оженитися. Богдан на ніщо згоди не давав, а чув себе дуже зв'язаним. Серце час від часу щеміло, находив незрозумілий страх, а з ним і відчуття відповідальності за щось. Сильно нудився, а думка нав'язливо кликала його додому, хоч добре усвідомлював всю небезпеку подорожі. Дуже небезпечними можуть стати дивізійні номери під лівою пахвою.
   Його молода революційна і романтична натура кликала до бою з большевиками. Навіть в Бохно часто приходили відомості про бої української партизанки проти большевиків на Станіславщині, Тернопільщині, Львівщині і Волині. Найбільше, і дуже злобно, писалося про запеклі бої польського війська і поліції з "бандитськими" формуваннями на "отзискалних землях". Все це ніби наелектризувало Богдана, надавало йому впевненості та волі і він рушив в довгу і небезпечну подорож на Сокальщину. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33