Доля повстанця сторінка 13

   Продуктів, які дала йому цьоця у наплечник, вистачило майже на всю дорогу. Маючи справжні документи, до кордону з УРСР добирався на поїздах, а частково і автомобілями. Рух людських мас в той час був великий і без всяких пригод швидко добрався до границі. За кілька кілометрів до границі зробив зупинку, витягнув польську карту, визначив точно місце його перебування на території Польщі та напрямок, куди треба йти. Вибрав наперед добрі орієнтири на місцевості, а решта надіявся на карту, яка була великомасштабною із подрібно зображеною місцевістю. Вирішив йти тільки ночами. Кільканадцять раз тоді собі говорив, що вродився в сорочці, бо ночі були світлі, весна суха і досить тепла, як на ту пору, а був березень.
   Здорові ноги і молодеча енергія досить скоро вели його під Сокаль. В кілометрах п'ять-шість від Сокаля зупинився в лісі перед селом. В кілометрі або два від лісу йшла дорога на Сокаль. По дорозі був великий рух большевиків, але розпізнати, хто то - не було можливості. В післяобідню пору побачив, як старша жінка із мотузкою йшла до лісу. Подумав, що за дровами. Її добре було видно, особливо на снігових плямах, бо суцільного покриву снігу не було. Довго бився з думкою: зупинити жінку і поговорити чи йти вночі до Сокаля. Таки рішився зупинити жінку і поговорити. Жінка йшла повільно, але впевнено, що говорило про те, що вона ще не стара. Коли наблизилася зовсім близько до нього з краєчку лісу, Богдан чим можна було приємнішим і тихим голосом сказав: "Не бійтеся мене, жінко, не втікайте і не кричіть. Я хочу Вас тільки дещо спитати",- вийшов з-за корча на чисте місце. Жінка було спочатку злякалася, але скоро опанувала себе і спитала:
- А що Ви хочете знати?
- Все скоро не скажеш, а мушу Вам розповісти цілу свою історію.
- Але говоріть скоріше, бо як нас хто побачить, то скаже, що я зустрічаюся з повстанцями.
- Мені треба добратися до Сокаля, а українських теперішніх документів я не маю. В Сокалю живе моя мама і сестра.
- А чому Ви без документів?
- Я документи маю, але польські, бо перед самою війною поїхав у Польщу в місто Бохно працювати у соляній копальні. Там був невеликим начальником в шахті, і як в таких випадках буває, нажив собі трохи ворогів. Тепер, як прийшли рускі, вони мені хотіли відімстити. Почали доносити, що я фольксдойчер і таке інше. Інші люди мене попередили і я втік. В ході розмови він поліз до кишені, витягнув паспорт та інші документи, показуючи їх незнайомій. Та, слухаючи його, почала документи оглядати і читати. Видно було, що вона грамотна жінка і через короткий час спитала:
- А хто Ви будете Романовському?
- Син. А Ви його знали? - спитав Богдан.
- Ні, але щось чула про такого майстра. І знову спитала: А Ви поляк? 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33