Доля повстанця сторінка 15

   Як тільки трохи стемніло, Богдан рушив до вибраної хати. Цілий ніби перетворився в слух і увагу. Підійшов ближче до хати, пес на ланці почав настирливо рватися і гавкати до Богдана. Двері ганку відкрилися і на порозі появилася господиня, яка з сильним польським акцентом спитала: "Хто там є?" Богдан чистою польською мовою відповів, що є поляком, хоче їсти і віддихнути, а коли почув, що Ви поляки, пішов до Вас. "А чим то пан доведе?",- знову спитала господиня. Богдан відповів, що має польський паспорт. Йдучи до неї, витягнув паспорт і подав їй. Вона попросила його почекати на веранді, а сама пішла до кімнати. Досить скоро повернулася з чоловіком і почала чемно перепрошувати і запрошувати пана зайти до хати. Ще раз почали скурпульозно вивчати паспорт і довідки, які дав їм Богдан. Вивчивши їх, вони стали дуже задоволені, а пані пішла готувати вечерю.
   Розпитував Тадзя про все, що діється в Польщі, що змінилося за німців, як поляки ставляться до приходу москалів та інше. Всяким способом ганили українську партизанку, яка так винищує поляків. Тоді Тадзьо спитав: "А скільки вони вирізали поляків у Вашому і навколишніх селах?" Пан відповів, що в них вони не вирізували поляків, але ходять чутки, що по інших районах їх вирізують масово. Богдан добре зрозумів фальш польської пропаганди, підбитої російською брехнею, але мовчав. Далі спитали, як то не секрет, куди п.Тадик прямує. Це питання для Богдана було дуже потрібне і вигідне. Він запевнив панів, що прямує до Перемишля, де має родину, а жити між "ворогами" не хоче. Тільки дорога дуже далека, а харчів, грошей російських не має зовсім. Та й одяг протертий. Тому мусить заходити по селах, аби дістати щось для харчування. Панове майже в один голос запевнили Тадзя, що всім його забезпечать. Через десять-п'ятнадцять хвилин пані принесла до кімнати Богданів наплечник, набитий доверху найкращими м'ясними продуктами, цукром, кавою, хлібом і навіть печивом, що Богдан мав нагоду перевірити в дорозі. Пан витягнув 400 рублів, подав Богдану з словами: "Нех пан бере, а ми собі якось дамо раду". Також дав Богдану ще зовсім добрий костюм, хоч чуть-чуть малуватий. Прощалися з цілуванням і обіймами, а пані навіть витирала сльози. Пан вивів Богдана за село, показав дорогу з поясненнями, як докладно йти. Богдан йшов з подвійним почуттям після тих відвідин незнайомих поляків. В серці був вдячний за все, але бачив, як вони ненавидять нас, пускають брехливі слухи, аби нас принизити. І трохи завидував їм. Українець часто в такій ситуації відчужується, скупий і занадто обережний. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33