Доля повстанця сторінка 16

   Дорога до Добромиля була довга, важка, з багатьма пригодами, що загрожували життю чи арештом і тюрмою. І все-таки 24 березня 1945 року. Богдан прийшов у Добромиль, коли цьоця ховала свого чоловіка. В той же день пише листа до рідних в Сокаль.
   Був квітень 1945 року. Листоноша підійшов до будинку Долгалів, постукав. Двері відкрила Оля. Він вручив їй листа. Оля вбігла до хати і несамовитим голосом крикнула: "Лист від Дорця!" Почала його швидко розгортати і читати. В той час Славця високо скакала і над головою била в долоні: "Живий, живий" - і так безліч разів. Інші просили її о спокій, бо нічого не чути, що читає Оля. Лист був короткий і логічний, де сповіщалося, що Богдан живий, здоровий і перебуває в цьоці у місті Добромилі. Всіх поздоровляв, цілував і питав про їх самопочуття. Просив о скору відповідь. Досить довго після прочитаного листа всі мовчали. Батько порушив мовчанку перший. І то, ніби питаючи, ніби дивуючись, почав говорити: "Як так сталося, що він не прийшов додому, а пішов у Добромиль? Яка біда його там погнала?" "Певно, аби нас не піддавати небезпеці",- мовила мама. Почали радитися, що йому написати. Ґеня встала і почала швидко говорити: "Що ми можемо йому написати чи сказати? Нічого,- сама собі ствердила. - Бо інакше його і нас викриють, а його ще й засудять. Я краще поїду до нього, все дізнаюся і все точно Вам розкажу". Так і вирішили зробити. Поїзди вже їздили досить регулярно, і була надія, що Ґеня доїде нормально. "Якщо Тобі прийдеться їхати автом, то їдь сама, а де є більше людей, бо москалі нечисті морально, і все може статися",- радила мама.
   Коли Ґеня добралася за два дні до Добромиля, то там Богдана вже не застала. А було все так. Добу цьоця, прибита горем, з Богданом майже нічого не розмовляла. На другий день все-таки спитала Богдана про його справу і чому він приїхав у Добромиль. Хочеш не хочеш, мусів дещо признатися цьоці. Сказав, що був у дивізії "Галичина", з фронту від німців втік. В місті Бохно цьоця, бо стрико Іван вже помер, виробила польські документи, з якими він прибув сюди. Вона швидко зрозуміла його становище й своє і затривожилася. І тут же Богдан вирішив зв'язатися з підпіллям, виходячи з цього становища. Із дому ніде не виходив, навіть на подвір'я. На другий день почав цьоцю делікатно розпитувати, чи не має вона в Добромилі знайому родину, яка була б патріотичною і надійною. "Чому ж",- сказала цьоця,- "нам, Долгалям, люди вірили і поважали. Ми завжди були своїми людьми серед свідомих українців. Я дуже добре знаю родину Масляників, а вони завжди були націоналістами. Можу завтра піти до старого Масляника, якщо Ти хочеш". "Так, цьоцю, я того дуже хочу, аби Ви познайомили мене з ним". 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33