Доля повстанця сторінка 25

- Хто, я?
- Войтів Євгенія із Добромиля.  
В той час із потока почали виходити два повстанці. Одяг на них пожмаканий і неприродно на них стирчав. Перед очима Гені ніби постали повстанці, яких вона бачила з братом. Яка різниця і тут блиснула думка: так то перебрані енкаведисти. Серце билося несамовито, страх запирав дух і майже відібрав мову.
- Ти не виділа по дорозі пограничників?- спитав ближчий до неї.
- Ні. Вас виджу першими.
- Так ми не пограничники і енкаведисти, - відповіли вони.
- А хто його знає,- буркнула Ґеня.
- Як їх побачиш, то прийди і скажи. Ми будемо тут чекати.
- Добре.
Ґеня повернулася і скоро пішла вверх селом. Вже в Поляні за першим поворотом побачила двох пограничників, що стояли із зброєю коло потоку.
- Куда ідьош, дєвушка? - спитав один.
- До Войтіва Івана в село Поляна.
- А паспорт у тєбя єсть?
- Є.
- Покажі. Как Твоя фамілія? - продовжив пограничник.
- Войтів Євгенія.
Пограничник розгорнув паспорт, подивився і крикнув: Лєйтєнант, а, лєйтєнант, іді сюда.
Коли прийшов лейтенант, пограничник продовжив:
- Говоріт, што Войтів, а в паспортє - Долгун.
Ґеня почала пояснювати, що вона дійсно Долгун, а вийшла заміж за Войтіва і там далі в паспорті записано. Лейтенант взяв паспорт і почав все уважно прочитувати.
- Всьо вєрно,- сказав по хвилі. Почему Ти нє на работє, ведь севодня рабочій дєнь?
- Дитина захворіла, а в Добромилі тяжко дістати масла і молока для дитини, тому я пішла до батьків у Поляну за продуктами.
- А гдє родітєлі мужа жівут?
- Коло дороги, що веде до Кляштора.
- Каково ето кляштора?
- Та до монастиря.
- Ага. Хорошо, іді. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33