Доля повстанця сторінка 29

   Осінь 1951 року принесла важкі, купчасті, як свинець, хмари з вітром і моросящим дощем. Сонце рідко виглядало з-за хмар. Було це в суботу, вже геть після обіду. До хати Войтівих не увійшов, а вбіг батько Влодка. Ґеня здивована спитала: "А що з Вами, тато, що Ви такі веселі і щасливі?". "Завтра рано,- сказав тато,- за Тобою до моєї хати прийдуть повстанці - поведуть до брата". Ґеня з такої несподіванки не знала, що робити: чи плакати, кричати, скакати чи ще що. Кілька секунд стояла, як заворожена і скам'яніла. Але Влодко сказав: "Ґеню, Ти не чула, що тато сказав?" Ґеня підійшла до тата, схилила голову над плече і тихо заплакала. "Заспокійся, збирайся, бо мусимо йти. Дорога досить далека",- нагадав тато.
   Дорогою до батьківської хати в них перевіряли два рази документи. Раз на повороті до Тарнави, а другий раз, вже було темно, на границі між Тарнавою і Поляною. Один з пограничників після огляду паспорта сказав: "Раділась в Сокалю, вишла замуж на Поляну, а жівьот у Добромілю". А потім спитав: "Ти нє мєстная? Нікаво здесь нє знаєш?" "Ні",- відповіла Ґеня. Войтіва хтось із пограничників знав і тому документи не перевіряли.
   Рано-раненько у вікно постукали домовленим способом. Батько і Ґеня вже їх чекали. Дорога була довга і дуже важка. Вони вибиралися на таку стрімку гору, що Ґеня не могла йти. Тоді один повстанець тягнув її за руку, а інший збоку підштовхував. Йшли тілом не прямо, боком, малими кроками. Чим ближче до вершини, тим частіше їх перевіряли. На вершині появився брат. Це була третя зустріч, але, як сестрі здалося, найтепліша і найдовша. Брат повів її по протилежному схилу гори вниз. Хмари трохи розійшлися, виглянуло сонечко, і Ґеня побачила в долині якесь село, спитавши брата, що за село. Богдан відповів, що Стар'ява, а гора, на якій вони сидять, місцеві люди називають Маґурою. Гір з такою назвою в Бескидах є багато. Сестра почала пристрасно приглядатися до брата і в скорому часі спитала: "Богданчику, Тобі минуло всього 29 років, а скроні якби хто мукою притрусив. А коли задумаєшся, то на чолі появляються зморшки, як витягнена конем скиба на мокрому полі.Ти завжди мав плечі рівні, а тепер вони чомусь сильно похилилися. Чому то так?" Богдан взяв німецький автомат, що лежав на його колінах і дав сестрі: "А чого ж він такий важкий? Саме залізо". "Ото я з ним не розлучаюся вже шість і півроку, постійно він на мойому плечі. Від нього обвисли мої рамена, сестричко. Большевицьке оточення, а ми, повстанці, кажемо - перстень все більше звужується і звужується. Тисячі найманих зрадників-сексотів - сьогоднішні яничари шукають нас, щоб за гроші видати енкаведистам. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33