Помста за рани серця сторінка 2

   Чомусь кущовий повернувся надто швидко, передав естафету для станичного. Взяв її за руку, відвів у сторону і порадив, як сховати. Побажав щасливої дороги і попрощався. Навіть не дав ще раз подивитися на милого. Як вона тоді за це його ненавиділа. Але чим дальше від становища повстанців, їй ставало легше.
   Коли була в лісі, з другої сторони гори, нічого не чула. Вийшовши на вершину гори, почула слабкий гавкіт псів, окремі постріли. Радість і веселість як рукою зняло. Затривожилася і почала бігти по схилу гори вниз. Гілки молодих смерічок і кущів били її по обличчю, падала, вставала і бігла далі. Хапалася за гілки молодих смерічок, щоб не впасти, а вони ранили руки до крові. Наблизившись до села, посилився гавкіт псів, поодинокі вистріли і скавуління поранених псів. Пішла не полем, а знову потоком і наблизилася так близько до хат, що було чути, як п'яні солдати б'ють вікна і посуд.
   Плач малих дітей і жінок виривав з її грудей серце. Всюди груба, чорна московська лайка, як відповідь на просьби дітей, матерів і стареньких. За брудною лайкою йшли поштовхи, удари, а то й штовхання з такою силою, що слабші падали, а з рук вилітало все, що несли. Простоявши так кілька хвилин, вона зрозуміла, що вивозять людей у Сибір. Всюди енкаведисти, пограничники і військо з червоними погонами із великими на них буквами ВВ (внутренніє войска). На дорозі стояло багато фір, запряжених кіньми, на які люди кидали різні клунки, дітей, а московські людолови все верещали: "Бистрєй, бистрєй. Спєші, бандітская сволоч". Як почула і пізнала лемент матері, пронизливий плач молодших братів і сестрички, тіло стало як спаралізоване. Думка працювала швидко і уривками. Найчастіше появлялася думка: "Що робити? Вийду, здамся. Що мама буде робити на чужині з малими дітьми?" І підсвідомо відповідала собі: "Тут я принесу всім більшу користь. Може вишлю їм яку посилку чи гроші. Потішу їх листом". В густім кущі терну, куди пропхалася з великими труднощами, не рухалася, щоб не видати себе. Люди з плачем і розпукою прощалися із власною хатою і подвір'ям.
   Поступово все стихло. Вилізла з куща, в декількох місцях проколовши себе тернинами. "Що робити? Де піти?" Йти до тих, що залишилися невивезеними, не хотіла, бо не мала до них довіри. Та й себе розконспірує, а так всі будуть думати, що її вивезли разом з батьками в Сибір. Ніхто не буде за нею шукати. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39