Помста за рани серця сторінка 3

   "Де тепер станичний? Що з ним?" - нав'язувалася їй думка. Коли стемніло, пішла дуже обережно до хати станичного. В темноті відчула, що хата - пустка. Тільки пес Дунай гавкнув раз чи два. Покликала. Він добре її знав, підбіг, припав до ніг і тихенько заскавулів, завдаючи цим їй нестерпного болю. Заплакала і тихенько пішла до власної хати. Залізла на стіжок сіна, прикрилася ним і, не пам'ятаючи коли, заснула. Рано-раненько пробудилася, злізла з стіжка і, щоб не бути заміченою людьми, хильцями добралася до потоку.
   Знала одну явку і пароль. Рішила там йти і зв'язатися із повстанцями. Не думала, як йти і куди йти. Ноги, як казали люди, самі її несли. Постійно думала і думала. Чим більше думала, тим сильніше і чіткіше в її серці любов, яка ще кілька годин тому заповнювала її серце, змінювалася на ненависть до московського людолова, який загарбав її Батьківщину, нищить і вбиває її населення. Всю дорогу, в різний спосіб думка присягає пімсту дикому москалю за розбиття її родини, за вигнання з хати її мами, тата, братів і сестрички.
   Через два дні вона вже була членом військового повстанського загону. Лише командир знав її коротеньку історію. Пообіцяв, що при найменшій можливості вишле її на короткий вишкіл, а тепер її чекає велика і досить виснажлива дорога. Викликав до себе господарника, наказав йому видати все необхідне для нового повстанця. Той в свою чергу повів її у своє мале похідне господарство. Там видав їй похідну медичну торбу, наповнену різним медичним начинням, яке можна було дістати в таких умовах. Ніби на підтвердження того, що за кілька останніх днів вона твердо і глибоко переконала себе, що повинна стати на боротьбу за життя свого народу, а тим самим за своє життя, за право існування нації, дали їй майже новий автомат ППШ. З ним вона відчула, що включилася в повстанські лави разом з чоловіками і піде з ними в боротьбу з усіма страхіттями підпільного життя, наскоків і облав, недостатків, голоду і холоду.
   Вже тієї ж ночі відділ рушив у дорогу. Бувало, днем спали, а ночами йшли через гори, потоки, річки і таку гущавину, часом їй здавалося, що її трудно пройти і дикій свині. Часом темінь ночі була така велика, що повстанці, які йшли шнурочком 2-3 м один від одного, мусіли виламувати довгі прути із лозини і, тримаючи в руках кінці, не давали цьому ланцюжку розірватися, бо в іншому випадку це загрожувало погубитися.  

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39