Помста за рани серця сторінка 10

Взявши "Ксенину" руку в свою широку і міцну долоню, "Сокіл" повів любу в глибину лісу. Вона ніби намагалася взяти свою руку, але повстанець як повстанець, ще сильніше стиснув її в своїй долоні - їй стало мило.
- Як я маю звертатися?, - спитала "Ксеня".
- Ласкаво Вас прошу,- пожартував він.
Вона засміялася. Він пригорнув її до себе, а вона, визволивши руки, обома вперлася в його широкі груди, а з-під брів послала таку лукаву міну очима, що з ласки можна було впасти.
- В нас часу буде, певно, дуже мало,- сказала "Ксеня",- і тому мушу Тобі сказати все, що чую до Тебе. Почну здалека. В нас в хаті завжди говорили про любов до України, бо тато недаремно був в селі головою Просвіти і керував хором. Ми, діти, багато читали, декламували і співали, майже завжди про любов до України. В церкві також завжди говорили про любов до ближнього, яку ми, діти, не вміли сприймати належно. А про любов дівчини до хлопця я в хаті не чула ні разу. Мама і тато були строгі, і я боялася, що мене побачать із підлітком, тому їх сторонилася. Дуже прошу, не прийми то за жарт. Коли Тебе побачила в лісі, ніби якась незрима сила прив'язала мене до Тебе. Я з Тобою навіть не говорила, але жити без Тебе не могла. Завжди просила Бога, щоб станичний послав мене на зв'язок до Вас. Після останньої зустрічі і виселки родини в Сибір я відчула не тільки любов, але й необхідність мати когось близького біля себе. Мені сильно бракувало Тебе. В загоні не було і дня, щоб я Тебе не згадала. То Бог привів мене сюди. А я навіть не знаю Твого імені.
- Андрій,- відповів "Сокіл". - А Тебе як звати? - продовжив Андрій.
- Оксана.
- Пам'ятаєш, Оксано, як Ти востаннє прийшла до табору і сперлася на мою руку, поправляючи мешт. Цей дотик мене ніби обпалив, щось в мені перевернулося. Я не міг дихати без Тебе.
- Любий, Ти не здогадався? Я не випадково сперлася на Твою руку, щоб поправити мешт. Я спеціально хотіла дотулитися до Тебе, так мені того хотілося. Тим дотиком до Тебе я ніби зарядилася на багато місяців мук любовного терпіння, переживання і надії. Тепер я розумію, що ті муки терпіння вартували того дотику.
Він знову ніжно обняв її і нахилив голову для зустрічного її руху до поцілунку. Вона легко опустила голову. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39