Помста за рани серця сторінка 13

"Ксеня" вже впізнала стрільця, якому недавно куля зачепила литку ноги, і вона її пантрувала.
- То що? Вас під автоматом вести до командира?
- Ні, - відповіла "Маруся",- я мушу вертатися додому, бо починає смеркати, а її, як хочеш, то веди,- засміялася "Маруся" і швидко побігла схилом вниз.
   "Ксеня" намагалася непоміченою добратися до санітарного намету. Добравшись до нього, чомусь взяла свою похідну медичну торбу, відкрила, подивилася і знову закрила її. Переставила кілька інших предметів і лише тоді сіла на нари. Їй здалося, що від тоді, як покинула терени сотні, ні разу не переставала думати про Андрія. Майже цілу ніч не спала і все складала плани, як вона буде говорити командиру відділу про свою потребу. Ні один з планів не видався їй досконалим, складала все нові і нові плани. Так і заснула. Два дні набиралася відваги, а на третій рішила йти до намету командира. Командир прийняв її дуже люб'язно, попросивши сказати, що привело її до нього. Про її історію він знав, а про любов - ні слова. Розказала командиру, як з Андрієм познайомилася, місяці невідомості, муки розлуки, а тепер його знову побачила в рейдуючій сотні, де ходила з "Марусею" на зв'язок. Уважно вислухавши, командир привітно засміявся і сказав: "Дитино, звертаюся до Тебе дуже фамільярно, бо всі ми у відділі Тебе любимо і поважаємо, а особливо після того, що Ти зробила два дні тому. Тому немає бажання, щоби я по Твоїй просьбі не виконав. Ти можеш відлучитися від нас, коли тільки того побажаєш. Особисто я бажаю Тобі всякого щастя, а особливо в любові. Ви такі молоді і так покривджені долею". "Ксеня" підійшла до командира, поцілувала, а з очей покотилися, з його люб'язності, кілька великих сліз. "Ми повинні бути перш за все людяними, а автомат, пістоля і гранати, що на мені, це необхідність, до якої нас зобов'язали зайди",- сказав командир. Щоб не плакати, "Ксеня" подякувала, повернулася і вийшла. Вже за порогом почула слова: "З Богом, дитинко!"
   "Маруся" майже бігла, до села ще далеко, а починає смеркатися. Що скажуть большевики, як стримають? Подумають, що носила їсти повстанцям. І заспокоювала себе. Адже в торбі гриби, і свіжі, а харчами в торбі і не пахне, бо їх там може й ніколи не було. Так, спішачи і зі страхом, прибула додому. Мама молилася, батько сидів за столом, а молодші брати пішли в кімнату спати. Побачивши Олю, мама перехрестилася і встала з колін."Ми так за Тебе, дитино, переживаємо. Думаєш, що ми старі і до нічого не додумалися? Ми з татом знаємо, що Ти робиш ,- говорила мама. - Тато навіть впізнав Твою подругу "Ксеню". То та дівчина, що передвчора уночі кинула гранати в енкаведистів і міліціонерів?" 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39