Помста за рани серця сторінка 23

Сестра і брати почали їй також дорікати. Тоді Оксана сказала їм:
- Я все бачила і чула, як Вас вивозили в Сибір.
- Як? - спитав Остап.
- Над потоком нашої хати є великі тернові корчі. Знаєте, де то є?
- Так, - майже одночасно відповіли брат і сестра.
- Там, в одному із цих корчів, я сиділа, все бачила і чула. Аж після того я пішла у партизанський відділ.
Далі Оксана з Олею розповіли про найрізноманітніші випадки з підпільного та повстанського життя. Так подрібно і з піднесенням вони ще нікому не розповідали ці історії. Все було захоплююче і тривожне. Молодь ті речі слухала з охотою, але чуттєво переживати це не вміє. Сприймає все поверхово.
   Молодше покоління знову включили магнітофон і почали слухати пісні. Оля з Оксаною майже непомічені вийшли з хати і пішли в сад, бо на відкритій місцевості сонце гріло немилосердно. Ледь вийшли за поріг хати, як Оля попросила Оксану, аби та розповіла їй про те, що сталося з нею після переходу кордону. В свою чергу Оксана спитала:
- А як Ти знаєш?
- Я познайомилася з повстанцем із Вашої сотні, який знає Тебе. Він познайомився з Тобою десь 4-5 років тому на посвяті могили воякам ОУН-УПА тут, на Самбірщині.
- Я пригадую його, - сказала Оксана. - Було так. "Андрій" мав вуйка в Лісько, який легалізував мене. Я стала дочкою поляка і мама - українка. Навіть влаштувалася на роботу. Спочатку було важкувато, бо я не знала добре польської мови. Але все поступово владналося. Вуйко Андрія також був жонатий на польці, а та мала брата в Англії. Той вислав через Англійську амбасаду виклик на моє ім'я, і я поїхала. Це на словах так просто, а практично це було дуже важко. Я в той час мала вже Андрійка. Коли Андрій повів мене із сотні до вуйка в Лісько, я нічого не знала. А Андрій вже до того домовився з вуйком про наш шлюб. Вуйко знайшов греко-католицького отця, і коли ми прийшли до нього, все було майже готове. Дорогою він розповів мені про те. Я на мить задумалася, а тоді згадала, як він мені ще на постою сотні дорікав за мої холодні розрахунки. Я злякалася, бо боялася його знову образити, а він, якого я так безмежно любила, ще й так багато для мене зробив. Я ніби вдавано зраділа, бо тут зійшовся розум з любов'ю, і любов, звичайно, була в мені сильнішою. В дійсності я була щаслива, а невідомість лякала. Побачила, що з того і він є щасливий, веселий - мені було приємно. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39