Помста за рани серця сторінка 24

Андрій домовився з "Совою" на два дні, бо нового сотенного не знав. Той день, що ми відходили, в рахунок не йшов. Добиралися до вуйка нелегально. Всюди снували поляки, казали, що там було також багато росіян, які вчили поляків, як розправлятися з українцями. З досить великими труднощами добралися до вуйка. Вуйко пішов за отцем, а ми почали готуватися до сповіді. Свідками на шлюбі були домашні, без дружб і дружок. Все було приближено до повстанського життя. Мій медовий місяць із шлюбом та гостиною, бо вуйко розпечатав фляшку справжньої горілки, яку ми випили, добре закусивши, тривав два дні. Уяви собі, Олю, яке то було наше прощання. Я завжди боялася і боюся про це згадувати. Через досить короткий час я відчула, що ношу під серцем нашу дитину. Серед майже чужих людей, сама, з постійною тривогою за Андрія, чекати і родити дитину. Всі, хоч і не говорили мені, але в собі були переконані, що байстреня. Як я то пережила, як мені було важко, я не можу того забути. Хоч би від Андрія найменша вісточка, що живий. Андрійкові було три роки, як прийшли документи з Англії. Трохи грошей я мала своїх, але вуйко сплатив всі видатки. Який він був добрий. Ще перший раз, як я приїжджала в Україну, зв'язалася із сестрами Андрія, бо його молодший брат також загинув в УПА. Вони з великою теплотою віднеслися до мене. Я з ними постійно переписуюся.
   Не можу Тобі розповісти про всі митарства в дорозі, а в Англії чужі люди, рідня - поляки. Випадково я дізналася, що там є українські клуби, і пішла туди. На моє щастя там були навіть колишні повстанці, які організували і допомогли виїхати в Канаду. Жити з малою дитиною на чужині! То ніхто і ніколи не розповість, а тим більше зрозуміє. Тільки один Бог спасав мене від лихих думок. Вижила! Знайшла роботу, дитину післала в школу. Українська громада допомагала, чим могла, аж поки "стала на свої ноги". З Канади писала до вуйка і дала йому адресу. Просила щось дізнатися про Андрія. Він писав до всіх знайомих і в газету "Наше слово", що виходить в Польщі українською мовою. Якось дістав листа від людини з Перемишля, яка переконувала його, що добре знала "Сокола". Вуйко поїхав до Перемишля і там все дізнався. Цю чорну вістку зразу ж вислав мені в листі". Дальшу розповідь Оксани перервала Оля і спитала:
- Чи могла Ти вийти заміж вдруге?
- Так, - відповіла Оксана. - Аж два рази. Я боялася і не хотіла сплямити нашу світлу любов і присягу Господові. Ця любов була і залишається найсвітлішою пам'яткою нашого життя і, певно, Бог мене за це любив, любить і оберігає. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39