Помста за рани серця сторінка 25

- А коли Ти поїдеш в Польщу?- спитала Оля.
- Я, люба, вже була в Польщі. Найперше поїхала в Лісько. Вуйко вже кілька років тому помер Живе його старенька жінка і діти. Живуть не гірше, як люди в Канаді. Мене дуже тепло і гостинно прийняли, але постійно відчувала національну настороженість і відчуженість. В розмові з інородцями, а особливо з нами, українцями, вони завжди висловлюють думку, що є винятково національною державою, а не державою націй. Національна пиха і зверхність, як найглибша ціха шовінізму, властива їхньому генетичному коду. Це відкидуюче і з такими людьми знайти близькі, сердечні стосунки дуже важко. Їхня сердечність є добре награною маскою, цивілізованою вихованістю, а за нею скривається, в найкращому випадку, неприязнь.
   З Ліська я поїхала у Перемишль, де зв'язалася з українською громадою, Братством ОУН-УПА. Любов цих людей зовсім інша. Приваблююча, глибока, що випливає з серця, і це відчувається у всьому і на кожному кроці. Коли на збірці, де було біля 50 чоловік, вони дізналися, за чим я приїхала з Канади, зразу ж кинулися розшукувати слідів загибелі Андрія. Я їм тільки тим могла допомогти, що сказала, що це було восени 1945 року коло села Макова. Вони там знайшли місце того бою, і я там побувала. Знайти хоч би приблизно місце поховання не вдалося.
   Коли ми їхали, я маю на увазі Андрійка, із Хирова до Ліська, ми зупинилися в Устріках. З поїзда він довго вдивлявся в навколишню місцевість, в думці кожний окремо із нас, а потім в розмові порівнювали все з Канадою. "Місцевість з великою гамою кольорів, а з нею і різновидністю порід дерев є непорівняльною, - сказав мені Андрій, - світ про це не знає і навіть не підозрює. Чому наш нарід не вміє показати, рекламувати те, що має і є неперевершене?"
   Я дуже рада, що відвідала ці місця, особливо Макову, бо відчула, що на серці стало легше. Може, Андрій весь той час кликав мене до себе, бо так йому певно потрібно було того? - з сльозами на очах сказала Оксана. - Тепер стала зовсім спокійна - продовжила подруга.
   12-го, а була неділя, я попрошу Остапа, аби заїхав за Тобою автомобілем. Поїдемо у Сприню, бо там буде імпреза, посвячена 54 річниці утворення УГВР. Ми там обов'язково зустрінемо знайомих, а може і наших оунівських і повстанських зверхників. То ж цікаво їх послухати. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39