Молодість, віддана служінню України (спогади підпільниці ОУН з 1941 року)

       Моє прізвище Липецька Іванна Михайлівна, дівоче - Кизима. Народилась я 17 січня 1925 року в місті Хирові. Наша сім'я навіть за тодішньою мірою була досить велика. Дідусь Андрій Кизима, батько Михайло, мати Ганна та п'ятеро дітей: я - найстарша, сестра Марія, народжена 20 травня 1926 року, брат Ярослав, народжений 8 березня 1928 року, сестра Ганна, народжена 8 грудня 1929 року та наймолодший брат Михайло, народжений 20 жовтня 1934 року.
       Наша сім'я відзначалася дружністю та глибоким пошануванням народних традицій і національних святинь. Були ми в той час матеріально досить добре забезпечені. Дідусь працював дорожним майстром, а після виходу на пенсію цю посаду обійняв батько. Також ми мали власне поле і невелике господарство. На виховання дітей все мало своє місце і вплив. В першу чергу це атмосфера родинного гнізда, сполука і наступність поколінь. Яскравим підтвердженням того були спогади і розповіді дідуся і батька, в яких вони змальовували обставини і боротьбу в житті їхніх предків в часи різних поневолювачів. В серця наші вливалися теплим струменем спогади батька про боротьбу його в рядах УГА проти польської пошесті у 1918-1920 роках. Адже Хирівський напрямок фронту у цих військових змаганнях з поляками був одним із найважливіших. Це родинне виховання відіграло найважливішу роль у моїх поглядах на націю і Батьківщину. Вже тоді, в дитинстві, я серцем відчула, а розумом усвідомила глибинні незнищимі національні цінності і вартості. Я побачила, що народ є сильніший криці, вкорінений глибоко в свою Землю, і ніякі зайди не вирвуть його з неї. Я ще й тепер даюся диву, що народ, пройшовши такі лихоліття, зумів зберегти мову, традиції, віру і гідність своєї нації.
       Військові змагання 1918-1920 років закінчилися поразкою, ми знову під поневоленням Польщі. Інший народ, програвши війну, впав би духом, стратив би віру в боротьбу. Але не падав духом наш народ і відчув, що треба робити, що можна, а головне - виховувати дітей. Народний Дім у Хирові почали самі в цей час будувати, а при ньому громада відкрила дитячий садок, який працював на вакаціях, і тут вчилися від найменшого до найстаршого віку. І так почалася друга фаза нашого виховання в національному дусі.  

    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10