Московські людолови сторінка 7

   Труп Максімова як найдорожчий московський релікт, ще кілька днів показували в кінотеатрі Хирова, а потім поховали посеред міста, зробивши на могилі пам'ятник. Собаки-волоцюги, яких після війни розвелося дуже багато, тай п'яниці, що вибігали з павільйону, де розпивали алкогольні напої, а він стояв кілька метрів від могили, постійно бігали під могилу, щоб зробити свою біологічну потребу. Тому могила знизу завжди була в кольорових плямах. Така була йому почесть. Аж в 50-х роках хтось із них усвідомив всю ганебність такого поховання, останки перенесли на цвинтар і у спеціально вибраному для них місці перезахоронили його. Колись люди вважали найганебнішим явищем, коли людину ховали поза цвинтарем. А вони як робили, так і продовжують робити, звичайно, в інших випадках, по принципу "Хоч і гірше, аби інше", "Чим гірше - тим краще".
   Через кілька днів після похорону Хирівський райвиконком за наказом райкому партії перезвав село Лібухову в Максимівку. Лише після проголошення 24 серпня 1992 року Української держави громада села підняла питання про те, щоб село Максимівку знову перезвали у Лібухову, що й було зроблено за кілька років. Хоч і елементарна, але правда восторжествувала!
   І останнє майже дрібничка. Чи задумається коли наша молодь над тим, чому вивозили, як правило, наш народ большевики пізньою осінню або з початком зими? Лише в одиничних випадках вивози проводили на початку осені. Це була витончена до дрібниць і неймовірно цинічно спланована акція по винищенню українського народу. Людей вивозили в так званих вагонах-телятниках, де в кутку був залізний п'єцок, який москалі називали "буржуйка". Але ж до "буржуйки" вони видавали дуже мало дров чи вугілля, а то й зовсім не видавали. На зупинках люди дрова і вугілля крали і діставали, як могли, за що їх карали, а то й стріляли за ними.
   Навіть в Архангельські і Воркутинські табори треба було їхати два, а то і більше місяців. В "телятниках" було так холодно, що навіть вода підмерзала. Часто бувало так, що ті речі, які люди підстеляли під себе, примерзали до підлоги вагону. А коли привозили на місце "життя", то там був пустий степ або ліс. Треба було спочатку зробити собі землянки або побудувати бараки, а тоді їх заселяти. А коли навіть і були вже бараки, то в такому жалюгідному стані, що їх треба було ремонтувати. Та й самим людям ручними санками і тупим інструментом треба було їхати в ліс і заготовляти дрова. А яке тепло могло бути з таких дров? Тому діти хворіли і вимирали, хворіли і вмирали також і дорослі. Деякі люди зимою пускалися в дорогу від бараків до бараків і, потрапивши в заметіль, замерзали. А "народная власть" не зараховувала їх в жертви геноциду, а нібито до природної смерті.  

1 2 3 4 5 6 7 8