Збережена вірність нації (спогади політв’язня Івана Сича)

       Народився я в березні 1928 року в родині, як тоді говорили, заможного газди. Мій батько був дуже працьовитою, а разом з тим і гордою людиною. В селі користувався великим довір'ям і пошаною. Не тільки в селі, але й в Добромилі не було такого жида, щоб батькові не дав у борг стільки, скільки він хотів, йому вірили. Він був також дуже релігійною людиною, і ніяк не можу і по теперішній час збагнути, як в ньому зародився і жив такий глибокий патріотизм. Все це згадую для того, бо саме ці властивості нашого батька найсильніш вплинули на виховання нас, дітей. Був у мене ще брат Мирон з 1936 року, сестра Анастазія 1939 року та брат Тарас 1942 року народження. Мама наша була спокійна, лагідна, у всьому підтримувала батька. Вона нас виховувала не за якимось планом чи наперед складеним розкладом, але ми ловили кожне слово батьків та гордилися їх вчинками. Батько був ще мужньою і твердою людиною, ніколи не впадав у відчай. За все життя я всього раз бачив, як на очах батькових появилися сльози. Це коли на допитах у Дрогобичі мені вибили всі передні зуби, а голова виглядала як кусок кривавого м'яса. Коли мене привели на побачення з батьком, то він мене не впізнав. А коли я заговорив, він заплакав. Він був такий мужній і вольовий, але цього не витерпів - від такого звірства над людиною.
       Дуже великий вплив на моє релігійне і особливо національне виховання мав наш отець-парох Колодій Григорій, який очолював нашу греко-католицьку парафію протягом 47 років. В ньому майже в однаковій мірі поєднувалася глибока релігійність і патріотизм. До тепер пам'ятаю, з якою любов'ю і пристрастю він виховував всіх парафіян в релігійному і патріотичному дусі.
       Це все сформувало в моєму характері вольовитість, витримку і непокору ворогам. В моїх почуттях переважала любов до України перед любов'ю релігійною. Я знав, що це не дуже добре, але не міг перебороти ті почуття. Навіть кличем ОУН було по черзі "Бог, нація"... Я ріс дуже цікавим хлопцем. Всюди залазив, пролізав, все хотів знати. В дитячі, шкільні роки я почав конфліктувати з вчителькою-"полькою" - так її називали всі діти і дорослі патріоти. Вона мене інакше не називала, як "несщенсне дзєцко". Вона мені завжди пророчила нещастя. А всі нещастя, на її погляд, виходили з того, що я був непокірний, впертий і всім цікавився. Наше село було досить далеко від головних доріг і урядових установ, проте "полька" мене постійно дратувала, як бика червона лаха, і уособлювала в собі панування Польщі над нашим народом. 

    1 2 3 4 5 6 7 8