Молодість, віддана служінню України (спогади підпільниці ОУН з 1941 року) сторінка 3

Ніхто не знав того, що не мав знати, і говорили ми не з тими, з якими хотіли, а з тими, з якими треба було. Яка я була щаслива тоді, як, зрештою і вся молодь, що народ піднявся на боротьбу, що народ бурлить, як гірська річка. Революційна і патріотична пісня всюди була присутня з молоддю, що давало відчуття про початок визвольної боротьби, що наш народ є, а чужинці тут тільки зайди. Ми любили співати:
     "…Вже час, вже час, народе, встань!
     Кінець ворогам України.
     Вже зброю до бою сини підняли,
     Бо пут вже не хочуть носити орли,
     Бо ганьба кайданів не нам, а смерть ворогам".
Коли десь вкінці 1942 року до наших країв дійшла чутка, що на Волині створилися перші відділи УПА, народ був щасливий, що накінець настав час і
     "... Від Кубані до гір чути голос
                                     позір,
     В ряд вставай, щоб не було запізно…"
Такі пісні було чути повсюдно, або:
     "Доволі нам вже одинцем
     Блукати у чистому полі.
     Ми йдем з піднесеним лицем
     Назустріч кращій долі
     Плече об плече, рам'я об рам'я,
     Хай кріпшає, дужчає стрілецька сім'я".
Пісня окрилювала нас і надавала нам свідомості, що ми можемо за себе постояти, і ніхто не буде на нас говорити, що ми є добрі раби і безхребетна маса. Ми свідомо піднялися постояти за себе і свій нарід, це робило нас щасливими, і кожен з нас внутрі усвідомлював, що це наша пісня, наша мрія, наша доля.
   В 1942 році мене призначили повітовою референткою фінансів і заготівлі медикаментів при чоловічій сітці нашого повіту. Повітовим референтом тоді був Босак Іван "Орест", він і довірив мені цю роботу. В роботу були включені дівчата, про яких я згадувала скоріше.
   За німецької влади я влаштувалася працювати секретаркою Допомогового комітету і мала доступ до різних документів, а на друкарській машинці друкувала і видавала з дозволу накази Організації, різні довідки, аузвайси та інше. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10