Молодість, віддана служінню України (спогади підпільниці ОУН з 1941 року) сторінка 5

   Німці безоглядно відступали, більшовики зайняли вже Львів. Дороги були переповнені втікачами, багато яких залишалися у відділах УПА. На теренах Хирівського, Устріцького і Старосамбірського повітів спішно створювалися чоти, сотні та курені УПА, деякі з них відправлялися у Лемківщину. Ми надіялися на кращий кінець, але готувалися до найгіршого. Усвідомлював не тільки Провід, але й ми, низи, що боротьба продовжиться і із новими "визволителями".
   Вліті 1944 року мене призначили повітовою жіночої сітки нашого повіту, а фронт зближався до гір. Ми відступали в гори. Ми - це не сітка ОУН, а вже частина УПА, бо в той час ОУН і УПА були єдиною революційною одиницею. Відступали ми із Сприні на Недільну, Лужок, Плоске, Галівку, Бандрів, Мшанець, а там далі на Лютовисько і за Сян. Перейшовши за Сян, ми пішли на Протісне, Дверник, Царинське, Ступосяни, Горішні Устріки. На Лемківщині і Надсянні в той час вже діяли добре організовані і ще краще озброєні сотні УПА, які готувалися до переходу фронту і йти у запілля більшовиків. Курінний "Рен", підготовляючись до переходу фронту, приділив до нашої сотні кілька дівчат-зв'язкових. В числі шести дівчат я була в сотні "Байди", це була сотня східняків.
   Одного осіннього дощового вечора ми вирушили стрілецьким рядком з Лемківщини на Стрийщину. Ми знову йшли в такому напрямку, з якого недавно прибули. Йшли, здавалося, непрохідними стежками сірим шнуром у темінь ночі під шум дощу. Знеможені часто, але бадьорі, щасливі, молоді, повні віри, надії і любові до свого народу. Ми були готові на все, кожний розумів, що ніхто нам не допоможе і будуть жертви, але хай світ знає, що наш народ є і хоче бути ним. Так ми дійшли до Суходолів, це село на Стрийщині. Там вже були більшовики. З дозволу і наказу "Рена" нас, шестеро дівчат, пішли зв'язковими в напрямку свого призначення, тобто у свій повіт. Йдучи в такому напрямку, ми побачили плоди "діяльності" НКВД - були пірвані зв'язки, арештовані люди. Ми дійшли до Стебника, звідси до Борислава, а потім до Попелів. Тут ми також не знайшли зв'язку. І так ще кілька сіл пройшли і не могли зв'язатися. Троє наших дівчат вирішили добиратися до Устрік попутними військовими машинами. А решта троє почали шукати старих зв'язків і "знайшли". Зв'язковий-зрадник у призначений час і місце прислав НКВД. Нас арештували. Зв'язковий знав тільки мене, і дівчата мали заперечувати наше знайомство. Привели нас до Нагуєвич, і звідси мені вдалося втекти в час допиту подруги Угрин Емілії з П'ятниць. Мені вдалося таки знайти зв'язок, де я сказала про зрадника. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10