Молодість, віддана служінню України (спогади підпільниці ОУН з 1941 року) сторінка 7

Все-таки більшовицькому гаду вдалося знайти зрадника, який виказав криївку. Тоді більшовики зробили великий погром, розбивали і провіряли кожну хату, кожне місце, яке видавалося їм підозрілим. На день чи на два перед тим ми викликали на зв'язок в округу, а, повернувшись, нас у село не прийняли, а направили до Мшанця. На другий день раненько більшовики окружили село і почали облаву. Ми договорилися з господинею, що я її племінниця. Коли прийшли більшовики, вона із страху віддала мене в руки більшовиків. Це було 8 березня 1945 року. Звичайно, ця жінка не була агентом НКВД, а весь народ, вперше зустрівшись із таким страшним терором, був дуже переляканий. Народу бракувало національної і революційної свідомості, людей треба було вчити, на що тоді не було ні часу, ні засобів. Тут припинилася моя революційна діяльність в УПА. Життя продовжувалося, було всякого досить. Більшовики шукали по селах і, побачивши мужчину, що не спинявся, стріляли. Де був спротив, ту хату палили, людей арештували і вивозили.
   Декілька слів хочу сказати про моїх друзів по зброї і вулиці. Це Кухта Ярослав - "Лютий", 1918 року народження, Кухта Володимир - "Соловейко", 1921 року народження, Кухта Мирослав, 1923 року народження, Кухта Іван - "Академік", 1925 року народження, Кухтяк Михайло - "Лев", Липецький Володимир - "Вовк", 1914 року народження, Едлінський Михайло - "Ярема", 1920 року народження, Щетинський Тарас, 1928 року народження, Галунка Іван, 1909 року народження, Босак Іван - "Орест", Босак Володимир - "Чорнота" та багато інших, яких не можна забути, а про себе ніколи нічого не можуть сказати, вони навічно залишилися молодими.
   Був у мене і молодший брат "Звенислав", 1928 року народження. В 1945 році 17-літнім юнаком пішов у повстанські ряди, був в одному відділі із Липецьким Володимиром "Вовком". В одному із боїв був поранений в ногу. "Вовк" приніс його до батьківської хати, а через кілька днів для безпеки його помістили в хаті дідуся. Однак і там більшовики його раненого знайшли, заарештували в 1946 році і засудили на 10 років. Вивезли в Мордовію, а звідти у Караганду. Звільнили в 1954 році як неповнолітнього, але на виселці був до 1960 року. Помер в 1985 році.
   Для мене почалося нове життя, а вірніше мука по большевицьких тюрмах і таборах. Після арешту в Мшанці мене разом з іншою дівчиною привели до Устрік, а на другий день відправили в Добромиль, де велося слідство. 9 Травня 1945 року через вікно камери ми почули вигуки демонстрантів з ДОКу: "Ура! Совєти війну виграли!" Як важко було це почути, що закінчення застало нас в тюрмі.  

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10