Молодість, віддана служінню України (спогади підпільниці ОУН з 1941 року) сторінка 10

   Нас привели до якогось бараку, де були верхні і нижні нари, посередині - стіл. Нам сказали: "Располагайтєсь!". Ніхто не рушився з місця, дехто сів на нари, всіх охопив ніби параліч. Нас, кільканадцять каторжниць, взяли на етап до місця призначення. Вели нас залізною дорогою. Всі змерзли: ні теплої одежі, ні взуття, ні рукавиць, ні сили. Після тюрми, виснажені і знеможені, ледве брели, руки позамерзали, а конвоїри кричать: "Подтянись!" Так привели до табору 5-й ОЛП. Довго стояли під брамою, поки не вийшли приймати поповнення. По особистих карточках кожна проходила, порахували, прийняли і повели в барак. За якусь мить прийшли: "Собирайсь с вещами" і повели нас в баню. Все, що в нас було і на нас, треба було зав'язати у вузлик і віддати в прожарку. Коли помилися, виходили в інше приміщення, там видали все зв'язане. "Одевайсь!" На другий день нас призначили для вантаження вугілля в шахті. Видали тілогрійку, бушлат, ватні штани, валянки, шапку-вушанку, рукавиці, онучі, і все це було старе. Дали ще три прямокутні трафарети, щоб писати на них свою букву і номер. В мене був знак Ф-272, треба було нашити на шапці, на спідниці з лівої сторони і на плечах.
   Рано піднімалися - о 4-ій годині, о 5-ій давали 300 грам хліба, 700 грам зупи та 2 тюльки; о 6-ій годині виходили на роботу. Після роботи той же харч з добавкою 200 грамів каші і раз в місяць цукру 600 грам. Кожного вечора перевірка і ударник - відкидати сніг від бараку. Пережити один день - то була вічність. Перші роки були страшні, тяжкі (особливо морози, а влітку комарі), безсилі після тюрем, важка праця, жорстоке оточення і невідомо, що за хвилину придумають. До 1950 року нас часто перевозили по різних таборах. Після 50-го року ми були в режимному таборі, там були самі політв'язні, і мій номер там був М-252. Я працювала в гравійному кар'єрі, наша бригада будувала залізну дорогу.
   Після смерті Сталіна почалися страйки, ми вимагали звільнення. В бараках познімали з вікон решітки, на роботі завели господарський розрахунок, хто відсидів 2/3 часу, того звільняли. Я на своє горе зламала ногу і на костилях мене вивезли в Мордовію, до 8-ми місяців я працювала обліковцем на конвейєрі пошиття курток. Звідси 28 квітня 1956 року мене звільнили після 11 років табірного життя у Воркуті. Поїхала я до батьків у Єманжелінськ Челябінської області, де була з рідними до 1960 року. На Україну вернулася 1964 року. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10