Збережена вірність нації (спогади політв’язня Івана Сича) сторінка 2

   Коли в 1941 році, в ході російсько-німецької війни, Україну окупувала Німеччина, два патріоти-брати Микола і Йосип Вовчки почали виступати в селі за вигнання окупантів з України, потім Акт проголошення Самостійної України наелектризував село на боротьбу. Вчитель Гулембський, який замінив "польку", організував у селі секцію пластунів. Я був ще зовсім молодий, але впертий, відчайдушний і мене змушені були прийняти в пластуни, та й ростом я був великий. Тут моя душа затанцювала, я прилучився до вивчення військового мистецтва: володіння зброєю і військових вправ. Це все пізніше мені дуже знадобилося. Хоч у досить трагічних умовах, але ми зустрілися з моїм вчителем, на той раз у Воркуті в таборі. Старий і виснажений, він там і помер. Така доля спіткала всіх наших мужів-патріотів.
   Політичний рух з кожним днем все посилювався. Молоді хлопці самоорганізовувалися в загін, почали добувати зброю, продовжували пластунське навчання і збиралися в лісі на збори. Вели постійно між собою суперечки-дискусії про польську і німецьку окупації. Самотужки ми прийшли до висновку, що ніякої політичної системи нам не потрібно, окрім Соборної Самостійної Української держави. Ми рвалися до дії, щоб виразити нашу балаканину якимсь чином. Через це що німці постійно вирізали ліс і кудись відправляли, а людей насильно гнали на ненависну "норму", я запропонував хлопцям підпалити ліс і нашкодити німцям. Так ми і вчинили. Під моїм керівництвом хлопці підпалили ліс. Німці в скорому часі цю справу розплутали, а мене як ініціатора і виконавця чекала дуже велика неприємність, бо всі гріхи звалилися на мене. Це були перші неприємності для мене від організаційної окупаційної влади. В цій справі мене виручив авторитет батька і отця Колодія. Батько вчасно і у великій кількості здав німцям контингент зерном і худобою, що німці сильно поважали, а мої витівки "списали" на молодість. Після тої події мене в селі всі звали "Палій". Це була перша моя правдива кличка. Хоча ця подія не така вже й помітна, але я набирав в очах людей села та й самого себе слави хлопця-борця, і я зміцнився в цьому характері.
   Коли влітку 1944 року до нас повернулися "брати-визволителі", вигнавши такого ж фашиста, люди вже добре знали ціну тому "визволителю" ще з часів "першого визволення". 

1 2 3 4 5 6 7 8