Збережена вірність нації (спогади політв’язня Івана Сича) сторінка 4

   Хоча я офіційно не був в рядах УПА, проте моє життя і діяльність були так сильно зв'язані з ОУН-УПА, що практично вдень і вночі я був з ними. Я активно виконував всі доручення ОУН, часто виконував разом з вояками УПА бойові акції, де в одній із сутичок з енкаведистами та пограничниками був поранений. По завданню організації постійно ходив у різні села, в більшості ночами, з перев'язаною рукою. Для допомоги і оборони мені давали двох хлопців. Всі озброєні автоматами і гранатами, мандрували на виконання бойових завдань або тримали зв'язок з іншими боївками чи керівництвом. Якщо подорожі були далекі, то я запрягав коні і їхали кіньми. В своєму селі напали і розбили, вірніше зліквідували енкаведистський загін, що тут постійно стояв, правда, під керівництвом досвідчених бойовиків. Я виконував так багато завдань, що тепер про них згадати й неможливо. Всі завдання я виконував із великим завзяттям і охотою. Це була нечувана і небачена військово-революційна романтика, яка всього мене захоплювала. Я до того мав і ще дуже багато щастя, багато разів енкаведистам втікав майже з рук. Якось мене викликали до керівників місцевого відділу УПА і доручили віднести зброю до знаної мені криївки. Це завдання я вже виконати не зміг, бо саме тоді мене заарештували. Очевидно, якийсь внутрішній зрадник доніс, а, зрештою, хто його знає. Це було восени 1947 року.
   Заарештували нас 6 чоловік. Привели у сільську раду, а там вже були всі інші заарештовані вночі. Серед нас шістьох я був наймолодший, мені йшов 19-й рік. Мені пред'явили звинувачення у тісних зв'язках з ОУН-УПА в заготовці зброї і боєприпасів, збиранні та доставці харчування воїнам УПА. Про мої бойові акції, роботу зв'язкового та багато іншого вони нічого не знали. Але й того, що вони знали, вистачало для моєї страшної голгофи. Найвитонченіші катування і биття до безтями, холодили і знову катували. Мені твердили, що вони точно знають, що я маю відомості, де є криївки з упістами і схрони із зброєю. Вимагали сказати - де? Я багато чого знав, але мовчав. Ще до допитів і на допитах переді мною стояла одна проблема: як зберегти себе людиною, витримати, не зрадити, не дати себе залякати, вистояти. В тих умовах допитів це було майже неможливо. Де взялися в мені ті сили, я не збагнув і не збагну. Чи це якісь глибинні і незнищимі національні сили, чи безмежна любов батьків, чи це безпосередня внутрішня сила самого Бога? Нема на землі таких слів, якими можна було б виразити той фізичний стан людини та її психіки, коли нестерпні муки чергуються з умовляннями та обіцянками "комуністичного раю", коли спрага, біль та страх паралізують всю людину. 

1 2 3 4 5 6 7 8