Збережена вірність нації (спогади політв’язня Івана Сича) сторінка 7

Одним присудили тюремні строки, інших кинули у карцер. Я з карцерів майже ніколи не виходив, а деякими діями керував із карцера. Довідавшись про це, начальство шахти переводить мене в іншу шахту, а там також наші сміливі хлопці, які зразу ж приймають мене за свого. І знову організовуємо заколот, а мене висилають у дальшу шахту. По силі можливості попсував я їм крові, але вони мали владу, і нас розвозять в різні табори по цілому проклятому Союзі: Кемерово, Мордовію, Норильськ, Казахстан, і за кару в кожному із тих таборів побував і я. За активність і нескореність мене садили в криті тюрми Усть-Каменогорська та Владимирська, але й тут я знаходив щирих друзів і підтримку, встановлював нові зв'язки і підтримував старі. В загальній складності я був суджений на 75 років. Нас морили голодом, виснажували працею, вбивали, але не могли вбити патріотичного духу, любові до рідної України. Але їх безсильство перед моїм нескореним духом, злоба і ненависть до мене привели до того, що мені дали другий 15-літній термін, не відсидівши першого. Всю підпільну боротьбу, страйки, заколоти і навіть тюремне повстання пригадати собі я вже не зможу і описати того всього вже неможливо. Тут, у таборах, ми мали тісні зв'язки із представниками інших народів: німецькими військовополоненими, чеченцями, інгушами, осетинами, латишами, естонцями та іншими. Ми, українці-бандерівці, мали перед ними незаперечний авторитет, нам безмежно довіряли. Особливо мені подобалися естонці, з якими ми підтримували тісний зв'язок.


Іван Сич посеред друзів на висилці. 

1 2 3 4 5 6 7 8