Наші жертви не були даремними (спогади в'язня московських таборів Євгенії Товарницької) сторінка 2

   В нашій хаті була також і молокозбірня, в ній працював мій брат Іван. Пам'ятаю такий випадок. Якось під вечір до хати зайшло кілька хлопців у військовій формі із зброєю. Спитали, де брат Іван, його в той час у хаті не було. Хлопці із автоматів порозстрілювали бідони алюмінієві і десятилітровий мірник для молока. Мамі дали розписку із печаткою УПА та підписом, що це вони наробили шкоди і забороняють надалі збирати в селі молоко, а хто не послухається цього наказу, того будуть карати. Також нагадую про те, що, коли прийшли большевики, то вони в нашій хаті зробили бібліотеку і клуб. Саме там на стіні висів портрет Леніна. Вони цей портрет зірвали і подерли, кинули під поріг. Мамі порадили цю довідку віднести в Добромиль у міліцію. Скільки я напереживалася в той час, скільки виплакала сліз, поки мама не повернулася із Добромиля. Молокозбірню і клуб у нашій хаті з того часу закрили, а за хатою встановили нагляд. Особиво сильний нагляд посилився за мною і родиною після виборів у 1946 році. А було це так. Я і моя двоюрідна сестра, тепер її прізвище за чоловіком Сич Софія, домовилися, що коли підемо на вибори, то замість бюлетнів в урну кинемо чистий папір, який ми собі підготовили. Все це ми зробили так не кваліфіковано, що нас зловили, як то кажуть, на гарячому. Тих представників від большевицького уряду на виборах було дуже багато. Всі вони вчинили несамовитий крик і тут же нас арештували. Завезли в Добромильську тюрму, а там почалися допити. Через 50 років тяжко собі пригадати, як то конкретно було, але невимовний страх і біль пам'ятаю до сьогодні. Головне було на нікого нічого не сказати. І так у невимовному страсі ми пробули там два тижні, а таких довгих, як два роки. Після цього я постійно відчувала на собі погляд чужих очей, а тут ще треба було тримати зв'язок, віднести якусь естафету або ліки. Найбільше мене посилали в село Чижки, де була моя родина і де часто був згаданий вище "Лис". Я завше прикривалася тим, що йду за чимось до родини. Зі мною прямий зв'язок тримала Пащак Дарка - станична села Товарна, а батько її був у той час головою сільської ради. Рід був не авторитетний в селі, то були найбідніші люди в селі і розумом обділені. Який добрий і довірливий був наш народ до приходу большевиків і які то поважні були люди. Тільки декілька паршивих підлих зрадників заразили весь народ.
   Добре пам'ятаю той випадок. З якоїсь причини провід УПА в селі провів збори громади в нашій хаті. Звичайно, це було нерозсудно, а навіть глупо. Батько зауважив їм: " Та що Ви робите, змарнуєте мене і цілу родину". Так і сталося. За кілька місяців ті, що були на зборах і підтримували ОУН-УПА, були заарештовані і більшість вивезена в Сибір. Залишились ті, хто мовчав. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9