Наші жертви не були даремними (спогади в'язня московських таборів Євгенії Товарницької) сторінка 3

   Наше село стояло осторонь від головних доріг, оточене із іншими селами густими лісами. Повстанці тут почували себе досить зручно, наш зв'язок з ними був на перший погляд легкий. Але і в такий спосіб скільки ми не раз наїлися страху, кров у жилах ставала або била з такою силою в жилах, якби мала вдарити фонтаном. Скільки разів хтось стукав у вікно, але хто? Свої чи чужі? Большевики через сексотів знали більшість секретів повстанців і старалися поводитись так, як вони.
   Також пам'ятаю такий випадок. Вночі стукають у вікно, називають себе. Тато пускає їх у хату - ціла боївка. Просять, щоб їх перетримати ніч і день, а на другу ніч вони підуть у свій напрямок. Це було в суботу, ввечері. Була середина літа 1947 року. Всіх їх примістили на стриху. В неділю ми з мамою наварили пирогів і попросили їх їсти. В хаті вони розкинули свою зброю і одяг. Один із хлопців був простуджений, і мама ставила йому баньки. Я клякнула в другій кімнаті і почала молитися, тато пішов у стодолу розкладати бакун, а дідусь зайнявся в стайні кіньми і коровами. Нараз почула шум, поглянула у вікно, а там ціла машина енкаведистів. Спочатку зі страху оніміла і присіла, потім схопилася і позакривала ще вчасно двері. Разом з тим наробила крику, і хлопці моментом кинулися на стрих. Я подаю їм зброю і одяг, а большевики стукають у двері. Хто зміг би тоді описати страх мого тіла і душі. Я і тепер холону, як собі пригадую. Всі сусіди молилися, бо знали, що в нас хлопці. А вони вбігли до стодоли, бо побачили тата і кричать: "Где спрятал бандітов?" А батько зі страху і безпорадності не може промовити слова, а вони давай тата бити, кілька днів батько після того не міг порушитись. Познущалися також над дідусем і поїхали. По волі Божій до хати більше не стукали, так всі ми залишилися живі. Всі ми були і є переконані, що нашою охороною був хрест, який дід поставив перед вікнами хати. Після нашого вивозу в Сибір хтось той хрест, поломаний, вивіз на цвинтар.
Пригадую собі також і мій арешт. Було свято Покрови, свято храму в селі, а в середу вся родина пішла в поле копати бульбу, а ввечері, коли ми повернулися з поля, повне село наїхало енкаведистів і пограничників. Всі думали, що село будуть вивозити в Сибір. Але ввечері побачили, що нашу хату оточили кулеметами, один кулемет поставили на студні просто вхідних дверей, і так до ранку нас стерегли. А вранці зайшли до хати, зробили обшук, все перетрясли, але нічого не знайшли. Мені наказали одягатися і забрали паспорт. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9