Наші жертви не були даремними (спогади в'язня московських таборів Євгенії Товарницької) сторінка 4

На вантажній машині приставили до мене чотирьох вояків із кулеметами і повезли в село Болозів до будинку Попитака Миколи, що тепер живе у Хирові. Завели до хати, нічого не сказавши, знову посадили на машину і повезли у Добромиль. НКВД не мав своєї тюрми і мене запхали до якоїсь кімнати, де було повно всякого хламу і бочки з бензином. Там шалено цілу ніч бігали щурі, і я їх страшно боялася. Цілий четвер я там просиділа, а увечері повели на допит. Цілу ніч мене мордували, а через кілька годин знову допит і катування. Коли мене викинули на коридор, не пам'ятаю. Тільки пам'ятаю, що пробудилась я із болю і холоду в коридорі. Тут на мене в темноті наступив хтось, я застогнала, зчинився крик. То прокурор кричав на слідчих, якими були Парамонов і Сорокін. Вони мене піднесли і поволокли в кабінет, посадили на крісло, руками я не рухала, коса вся розтріпана, голова побита і стікала кров'ю, все тіло було чорне. Ходити я не могла, приволокли мене у камеру, кинули на землю на поталу щурам. Аж у суботу до мене привели Миколу Волинівського із Конева та Короляка із Посади Новоміської. Ці добрі люди, заплати їм, Господи, зняли із себе одяг, постелили на землю і поклали мене, трохи зачесали, покормили і зігріли добрим словом і доглядали, як малу дитину. У неділю мама принесла передачу, але її не прийняли, черговим був Пешков. Аж через знайомого жида Кордиса, який мав зв'язок з НКВД, мені дали у понеділок передачу.Такі допити тягнулися аж до січня 1948 року. Скільки мук, страждань, страху! Але нікого не видала. В січні повезли мене у Самбір, а там перед тюрмою конвой кудись відволікся думкою і поглядом, а я побачила знайомих людей і почала плакати і розмовляти з ними. Старший слідчий через вікно це побачив, тому у Самборі мене не прийняли. Повезли у Дрогобич, тут посадили на Бригідках. В камері було 40 жінок, дихати нічим, підлога тверда, кормили як смертників. Слідчий був за описами подібний по жорстокості до сатани, нагайка і пістолет завжди лежали на столі. Аж тут, у Дрогобичі, я повністю пізнала і оцінила вартість зради. А було так. Слідчий посадив мене на прикуту табуретку, настрахав нагайкою, пістолетом, каторгою і всім, чим міг, і почав допит. Посеред допиту в кімнату входить Пащак Дарка, колишня моя станична. Посадив її коло свого столу, дав закурити, і тоді вона почала свій ганебний продаж, як Юда Іскаріот. Говорила правду і неправду, все, що могла, аби себе винагородити перед ворогом. Той сатана в жіночій спідниці живе і сьогодні в Добромилі, добре себе почуває і веде боротьбу із греко-католиками. Ми, що стільки витерпіли мук і страждань, дивилися на цю гидоту життя. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9