Наші жертви не були даремними (спогади в'язня московських таборів Євгенії Товарницької) сторінка 5

Слідчий десь на хвилин десять залишив нас обох, думав, що кинуся її просити, я тільки все заперечувала і зверталася до її совісті. А хіба вона її мала і має?! "Порадила" мені признатися, і мене також не засудять. Слідчий - сатана два рази кидав мене в холодний бетонований бокс і там бив всякими способами до втрати пам'яті, обливав водою і знову бив, і знову холодив. Потім два енкаведисти волокли ледь живу по коридору і кинули в камеру. Дівчата-політв'язні мене привели до життя, бо вибили шибку у вікні і підтягнули мене до вікна.
   Судив мене Військовий трибунал 19 січня 1948 року. В суді майже нічого не чула, постійно мовила молитву "Помилуй мене, Боже". Суд виніс вирок: 25 років позбавлення волі і 5 років позбавлення політичних прав. Після суду потягнули мене в камеру, де вже були суджені. Там мене ласкою огорнули дівчата із села Пісочне Марійка Кащій і Віра Легка. Мама мене і тут знайшла. У мішечку, в якому мама привезла передачу, я розпорола рубчик і написала, що Дарка Пащак мені привезла в передачу 25 рублів. Мама це добре зрозуміла. Приїхавши в село, почала про це розповідати селянам. То через кілька днів до мами прийшли одурені Даркою хлопці з УПА і пригрозили мамі биттям, якщо буде неправду говорити на Дарку. Вона далі продавала людей із села і хлопців УПА. Знайте, молодь, як продавали наші зрадники власний народ за кусок гнилої ковбаси. І дальше, прикриваючись православ'ям, вона в Добромилі називає нас поляками, а себе патріоткою правовірною. Яка іронія, який встид! Продавши ще багато людей і партизанів, НКВД забрало її і родину до Добромиля, там дали їм добру квартиру і роботу.
   Нас же, політв'язнів, назбиравши повний товарний ешелон, повезли до Свердловська. Морози тріщали, а нас більшість була у літньому одязі. Дякую моїй мамочці, яка і до Львова привезла мені куфайку і бурки, які, до речі, мені вкрали на Уралі. Кормили, як свиней, бруд, воші і холод, а ми співали і молилися, це нас рятувало.
   Привезли нас у Свердловську область, Туринський район і розвезли по бараках. Замість матрацу - мішок, набитий трачинням та така ж і подушка. А під ту подушку ми клали обув, бо злодії все крали. Крали і дівчат, насилували, а потім кидали у бур'яни. Хіба все опишеш? Багато того не витримували і кінчали життя самогубством. Нас чотири дівчини, засуджених по 25 років, трималися завжди разом, разом нас вивезли і в місцевість Старе Марніно, і ми там рубали ліс і робили з нього дорогу для вивозу лісу. Там я захворіла, і мене на коні повезли у табір. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9