Наші жертви не були даремними (спогади в'язня московських таборів Євгенії Товарницької) сторінка 8

   Тут нас в скорому часі почали ділити на групи за засудженими статтями і вивозили у відповідні табори. Мене відправили в 14-ий табір, де я зустріла на свою дуже велику радість своїх дівчат: Рузю Гальо, Стефу Потічну, Славу Гаваль, Ганну Городецьку із Губич та багато інших. Це було велике свято для мене, тут я дочекала волі.

 
Табірні подруги: Марія Добуш із села Вовча і
  Єва Товарницька із села Товарно на висилці. 1955 рік.

   І тут було також багато пригод різних. Якось нас вели з роботи до жилого бараку, йшов дощ і близько до нас під'їхав інвалід війни, без обох ніг, почав просити допомоги. Я мала один карбованець біля себе, завернула в нього малий камінець і кинула інваліду. Конвоїр стримав колону, заставив нас лягти в болото і почав верещати: "Х-121, вийді із строя!" Але дівчата мене не пускали. На його вистріл із жилого бараку вибіг кагебіст і почав питати, в чому справа. Інвалід йому все пояснив і показав рубель, що я йому кинула. Кагебіст тут же роззброїв конвоїра і відправив у карцер, а нас відправили купатися. Як бачите, що вже в 1954 році становище наше дещо покращилося.

1 2 3 4 5 6 7 8 9