Наші жертви не були даремними (спогади в'язня московських таборів Євгенії Товарницької) сторінка 9

   Бог винагородив мене за цей рубель. В той же день я одержала з Якутії від Стефана і Володимира Товарницьких 50 карбованців і пожертвувала ці гроші на спільну гостину з нагоди Великодних Свят. На гостину запросили начальника табору. Він дуже дякував нам за гостинність і святкові пісні. В них також пробуджувалася людяність.
   Незабутньою подією для нас було звільнення із табору німецьких дівчат. Їх випускали першими. Під табір прибув спеціальний пасажирський поїзд. Представники Німеччини переодягли німкень у все нове німецьке, а табірний одяг німкені подарували нам. Дівчата повилазили на дахи бараків, бо через колючі дроти огорожі із землі нічого не було видно. Ми з дивом і завистю споглядали за цим всім. Коли поїзд рушив, всі несамовито плакали, плакали і німкені. Потім і нас потрохи звільняли із табору. Мене звільнили 11 серпня 1955 року і повезли у Хабаровський край, де на поселенню жила моя мама з родиною. Їх також вивезли в Сибір. До родини я прибула 21 вересня. Яка то була радість зустрічі, хоч і не на своїй рідній землі. Скільки сліз і спогадів, то хіба Бог пам'ятає! Мама ще по сьогодні живе у Товарні, маючи 92 роки, а батько помер у 1967 році. Живе сестра Катерина і брат Мирон, а брат Іван втопився в 1949 році при сплаві лісу на ріці Піхтушка. Вічна йому пам'ять! І хай буде вічна пам'ять всім, хто загинув за волю України!
   Бридко мені згадувати про зрадницю Дарку Пащак, що живе тепер у Добромилі і має нелюдський вигляд. Коли вже після повернення у своє село мама якось зустріла її в селі і сказала: "Тебе Бог скарає за те, що ти видала на муки і смерть стількох людей!", вона відповіла: "Я маю у ср... твого Бога і тебе!" Яка нерозкаяність і жорстокість, що залишили в її серці і розумі большевики.
   Відвідав мене і колишній сторож в тюрмі, що хотів мене випустити із тюремного подвір'я, відкривши наперед ворота в огорожі, але я відмовилася. Він був, бо вже помер, родом із села Мігово і звали його Білий.
   Після повернення із тернистих доріг до Хирова мене радо прийняв на роботу у швейну майстерню Осип Пащак, який також був політв'язнем. Дякую йому посмертно і Богові за ту доброту. Знаю, що наші жертви не були даремні. Ми своїм життям і діяльністю підтримували вогнище національної боротьби і в цій боротьбі досягнули політичної незалежності для України, а за наші муки Господь нас винагородить. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9