Ходіння по большевицьких муках (спогади політв’язня Степанії Мазур) сторінка 6

МОЇ ХОДІННЯ ПО МУКАХ


   Вже 14 листопада мене арештували стар'явські прикордонники, почалися допити. Почергово мене допитували офіцери Зеленков і Приходько. Другий був особливо грубий і жорстокий. Постійно наді мною знущався. Допит вів із нагайкою і пістолетом, з найогиднішими прокльонами. Справжній російський солдат, хоч прізвище українське. Видно, чорна його душа хотіла якомога більше вислужитись перед завойовником, із усіх моїх слідчих - то була найгірша пакість. Після чотириденних мук мене відправили пішки під охороною у Хирівську тюрму, де допитували. Тих три дні я ніби вся перетворилася в слух і з великою тривогою чекала кроків і прокльонів. Після трьох днів зайшов енкаведист і крикнув: "Виході!" В коридорі я впізнала міліціонера Ліцевича й інспектора фінвідділу Степанчак Ганну. Мені пояснили, що поїдемо в Стар'яву передати всі фінансові справи: книгу обліку, квитанції і гроші, мені від серця відлягло, і тим більше, що Степанчак була підпільницею і ми були на постійному зв'язку. Дорогою говорили лише про те, що стосувалося державної роботи, їхали фірою, коли зрівнялися з нашою хатою, а вона стояла коло самої дороги, я попросила Ліцевича пустити мене до мами попросити, щоб зготувала мені одяг і добре з'їсти. Він пустив, а Степанчак незамітно махнула мені рукою: "Втікай!" Сама створила досить примітивну сцену любощів, почала Ліцевича обнімати, цілувати і голосно реготати. Як це довго тривало, я не бачила, бо коли забігла за хату і скрилася з їх очей, побігла через город в лози до річки. Далі через ріку і лози за залізничну дорогу в напрямку села Заріччя і в ліс "Бучина". Через якийсь час переконалася, що за мною ніхто не біжить, трохи відпочила і задумалася, а де я тепер піду? Це питання переді мною стояло два роки, а таких довгих, як цілий вік. Ще, сидячи в лісі на горі, я добре бачила, як коло нашої хати люди бігали і все виносили. Бачила, як вели корову і ялівку. Маму і тата хтось попередив, що я втекла з-під арешту. Знали вони, що брат вбитий і розуміли - треба з хати втікати і все рознести по сусідах. В яких я тільки селах не була та в яких людей. Не раз ображена і зневажена, так що й в голову приходила думка краще здатися і сісти в тюрму. Після багатомісячного бурлацтва лиха доля повела мене до Степанчак у Городовичі, та зв'язала мене із партизанами, а ті взяли мене і повели в Тарнавку. Там залишили в господаря, де я мала жити як їхня дочка. Тут до мене прийшла вістка, що Степанчак Ганна заарештована. В Тарнавці я прожила кілька місяців. Якось "червона мітла" провела облаву в селі, перевіряли кожну хату.  

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10