Ходіння по большевицьких муках (спогади політв’язня Степанії Мазур) сторінка 9

Як ми хотіли тоді скупатися. Холод дошкуляв нестерпно. На дно вагона кожен клав, що міг і лягав, боки терпли і боліли. В роті нестерпна спрага від солоної риби, бо кип'яток давали кожні три дні. Хліб мерзлий. Час від часу транспорт заганяли в тупики і там стояли по два-три дні. Так цілий місяць везли нас до Тайшета. Часом дівчата одна одну кликали до отвору у вагоні подивитися на московську "красу". Будинки напіврозвалені, обшарпані. Ніде ніякої загорожі, а кругом бур'яни вище людського росту. Всюди безпорядок і бруд. Кілька днів ми їхали мовчки і кожен думав про щось своє. Дуже часто співали пісень і молилися. Це нас рятувало і скорочувало час. Багато людей дорогою до Тайшета позамерзало. Був кінець квітня і початок травня, а холод дуже великий. Від Уралу на схід морози 30 і нижче градусів. Вкінці травня привезли в Тайшет, вивантажили з вагонів, бо рідко хто міг вільно ходити, ноги позатерпали, ніби зрослися. З великими муками добралися до лазні. Після купелі нас знову погнали у вагони і повезли в Іркутськ, вже у тюремному одязі. Нас вивантажили в лісі, вишикували в колони і погнали до бараків. Йти треба було далеко, а ми безсилі, виснажені. Сніг вище колін, мороз нижче 30 градусів, в бараках не палено, а дівчата хочуть їсти. Нам із складу видали сани, сокири, пили і голодних погнали в ліс за дровами. В лісі все завалено снігом і нічого не видно. Почали шукати повал і сухарі, різали на куски, вантажили на сани і з великою мукою тягли до бараків. Запаливши, трохи обігрілися, хто що міг - зварив і з'їв. На день дали 350 грам хліба і трохи баланди, тому ми хотіли дуже їсти. На другий день нас розбили на бригади, дали пили, сокири і погнали в ліс на лісоповал. Дерева грубі, норма висока, а дівчата молоді і не звикли до такої роботи. Ми ніяк не могли виконати норми, тому весь час були на штрафному пайку. Коли приходили до бараків, треба було відкинути навкруги сніг і напалити. Закінчився травень, а вночі мороз, все померзло. У валянках йшли на роботу, а в обід сніг розтавав і валянки набирали повно води. Висушити не було де, тому на другий день взувалися в замерзлі валянки. Дівчата вмирали, як мухи. Їх кидали в ями, засипали вапном, а коли назбиралася повна яма - засипали. В таких умовах я пробула один рік. Потім мене перевели на хімічний завод, де обробляли слюду, тут я працювала три роки. На цьому заводі мене застала звістка про смерть Сталіна. Всі каторжники надіялися на якісь зміни. Дисципліна в таборах була жорстока. Нас охороняли внутрішні війська, які ставились до нас якнайгірше. Із собаками, котами, конями, коровами вони поводилися значно краще. Серед слабих духом дівчат знаходили зрадниць, які за нами слідкували і доносили. Дівчат саджали в карцери, морили голодом, забороняли писати листи додому.  

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10