Ходіння по большевицьких муках (спогади політв’язня Степанії Мазур) сторінка 10

Чого вони тільки не видумували. Всі ми ходили прономеровані, кликали нас по номерах. Навіть худоба в господарстві людей має якусь назву, а ми лише номер. Особливо радісно ставало для нас, коли відправляли на роботу в колгоспи коло Тайшету. На хімічних заводах дівчата часто хворіли, там ми вдихали дуже шкідливі речовини, від яких боліла голова, легені, шлунок. А в колгоспах, хоч праця була і важка, але свіже повітря, сонце, вода. Ми косили ячмінь, овес, звозили їх на токи і молотили їх молотарками. Працювали на токах і в коморах. Восени копали картоплю і транспортували. Тут вже ніхто не хотів їсти чи пити. В 1954-1955 роках дисципліна в таборах трохи послабилась. Не садили в карцери і не морили голодом. Зняли з вікон грати, а садистів-наглядачів замінили. Коли застала нас в колгоспі зима, нас уже не повезли в Іркутськ, а в Мордовські табори на швейну фабрику. Я працювала на конвеєрі з пошиття військових бушлаків.
   Принаймні тут було дуже тепло, давали точно визначений пайок харчування і дозволяли частіше листуватися. 18 травня 1956 року мені зачитали постанову про моє звільнення і повну реабілітацію, дали відповідний документ, а 30 травня я виїхала додому. Просиділа я в тюрмі і таборах понад шість років і, на мій розсуд, я не вартувала більшого покарання. Над цим я часто задумувалася. Спочатку думала, що їх закони недосконалі, а люди, що їх творили і виконували, недорозвинені. Але я помилилася, коли добре у всьому розібралася. Все це являло собою дуже продуману політику, розраховане на повне фізичне і духовне знищення українців. По-перше, коли людину засудили на п'ять-вісім років, то за цей час люди політично дозрівають і стають вагомою політичною силою в боротьбі проти Росії. Коли ж засудили на двадцять п'ять років, що вони майже поголовно робили, то майже ніхто із цих людей не повернувся додому. Вони точно знали: людина не може витримати того визиску і фізичної розправи в таборах. Отже, так буде винищено найкращі сили нації. Залишиться лише відсівок, зломаний морально й ідейно. По-друге, суджена була в основному молодь від двадцяти до тридцяти років, плюс двадцять п'ять років - це сорок п'ять, п'ятдесят років. Вік такої людини є найбільш продуктивний, і ми працювали на межі наших сил, збагачуючи Росію, бо працювали тільки за баланду і чорний хліб, найдешевший одяг, який самі собі виготовляли. Такої наживи держави не знали навіть за часів рабства і знати не будуть. Так працював "старший брат" над винищенням населення України. Добре проаналізуйте, молоді, і ті, що народяться, хто є для українця росіянин. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10