Будьмо вірні ідеї батьків і братів (спогади політв'язня Степана Мельника) сторінка 3

   Це було у Дрогобицькій тюрмі. Мене вели на слідство. Чую, хтось кричить: "Друже провідник, москалі, більшовики!" Мені розповідав один повстанець, в такий спосіб спійманий. Повстанці прийшли з лісу до села щось з"їсти. Зайшли до однієї хати повечеряти. Подали їм їжу, але ніхто з них більше нічого не пам'ятав. Ось так, іще друзі не прийшли до пам'яті, як привели їх у наручниках в тюрму і, побачивши в слідчого емгебіську фуражку, почав кричати: "Друже провідник, більшовики!" Всі вони були закатовані, ми пізнали їхню одежу на купі.
   В страшних передсмертних судорогах наші герої не просили у ворога пощади, а як у пісні співано: "Крикнув - Слава Україні! Будь здорова, ненько!" По-іншому і бути не могло. Це були одержимі люди, які присвятили себе боротьбі з ворогом за волю українського народу. Повстанці живими не здавалися. Скільки було випадків у пам'яті нашого покоління, коли ворог йшов до криївки за доносом сексотів. Повстанці, усвідомивши, що вони оточені, палили документи, різали взуття, одяг, знищували все придатне, заспівали "Ще не вмерла Україна!" і тоді в'язкою гранат або мін взривали криївку. Були випадки, коли себе стріляли, а криївку підпалювали. Геройськи гинули і не бажали давати свої тіла катові на знущання.
   Так зробив і мій рідний брат, герой-повстанець Андрій. Це було на очах мого батька й мене. Їх, повстанців, було п'ять чоловік під каналом залізниці села Стар'ява. Бій тривав більше півтори години. Чотирьом вдалося вирватися із оточення, а п'ятий, прикриваючи їх, викинув усі гранати, вистріляв усі патрони, останньою кулею вбив себе. Як потім виявилося, це був мій рідний брат. Ось так гинули наші славні герої УПА. А чому ж би йому не жити? Йому йшов лише 20-й рік. Будучи ще живим, написав мені "Декалог" і сказав: "Вивчи напам'ять оці слова, їх пояснювати не потрібно, там все сказано!" Ось так і гинули наші найкращі сини і дочки, проливали свою юнацьку кров та клали свої буйні голови за Самостійну Соборну Українську Державу, за волю многостраждального українського народу, дотримуючись того святого першого пункту Декалогу: Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї.
   Розкажу Вам зараз, як кати знущалися над пораненими повстанцями. Живими, прив'язавши до воза, тягнули дорогою волоком на наших очах. По їхніх жилах стікали останні каплі крові, і не було в нікого з нас змоги, щоб хоч чим їм запомогти. Напевно, в той передсмертний час і були в них такі думки: як то так, я між своїм народом, нас більше, як ворога? Чому не кричите: 

1 2 3 4 5