Будьмо вірні ідеї батьків і братів (спогади політв'язня Степана Мельника) сторінка 4

"Смерть московсько-жидівській комуні?!" І так не могли ми їм допомогти в оті послідні хвилини життя.
   Послухайте, як більшовики хоронили свої жертви. Кидали їх у неглибокі ями роздягненими. Мого брата Андрія закопали коло конюшні поряд із собачником, що належали погранзаставі. Майже після кожного дощу землю змивало і на поверхні появлялися руки або ноги. Дякувати добрим людям, по сусідству яких він був закопаний, закидували кістки глиною, але через певний час все знову повторювалося. Забрати в той час тіло було неможливо, бо, як я згадував, він був закопаний біля самого собачника. Пси гавкали і постійно снували пограничники.
   І ось настав довгоочікуваний час, погранзаставу в Стар'яві ліквідували. Тоді покійний батько вирішив вкрасти останки і похоронити. Вночі з мішком пішов на оте місце, прикляк на коліна та й вигрібав для нього святу землю руками, яка для його сина була постіллю. Позбирав батько кістки, поскидав у мішок і приніс додому. Мама принесла цебрик, налила води теплої, щоб викупати сина, як купала в дитинстві. В тому цебрику було більше сліз, ніж води. І тоді мама каже: "Юзик, а де ж голова?" Батько взяв знову мішок і пішов темної ночі шукати голову ще раз. Гріб дальше мозолистими спрацьованими руками ту земличку, яка була десятирічним домом його сина. Все ж таки знайшов і голову. Зробив невелику труну, поклав безцінні кісточки як зміг, та й вночі до схід сонця виніс на наш цвинтар і похоронив у стрілецьку могилу героя-сина, який склав свою юнацьку буйну голову за волю України. Важко хоронити дітям родичів, а ще важче хоронити родичам дітей так щоб ніхто не бачив і не чув. Біль груди розриває. Большевицька російська п'явка ссала кров з нашого народу, намагалася всякими методами знищити нас як націю, знищити нашу мову. Знищити нашу солов'їну пісню та обряди. Затоптали наші хрести, храми, релігію.
   Пригадую, як ми, політичні в'язні, в тюрмі співали пісню "Через Київ на Вкраїну". Всі плакали, тужили, але надіялися, що із слів пісні зродиться дійсність, і над нами затріпоче стяг побіди, розірвем важкі ярма, розкуєм кайдани.
   Більшовицькі кати не жаліли ні дитини, ні юнака, ні дівчини, ні старця. Потім він дійшов до господаря - газди, який у поті чола працював від зорі до зорі. Більшовицький тиран відібрав від нього все: землю, вози, сани, худобу, найпростіші машини. 

1 2 3 4 5