Витоки глибокої моральності і патріотизму наших героїв сторінка 2

На великій частині окремих схилів є великі ділянки поля - кечари, які переходять у суцільні ліси. Тут переважають хвойні породи: ялини, ялиці, смереки, сосни і рідко модрини. Невеликі ділянки зайняті листяними породами, які відзначаються більшою палітрою кольорів. Та й хвойні ліси творять велику гаму відтінків за породами та віком. Схилигір порізані в багатьох місцях глибокими потоками, які в деяких місцях нагадують ущелини. Весною або в дощову пору потоки наповнюються талою чи дощовою водою, бурхливо, ніби гнані невідомою силою, мчать у пониззя, поглиблюючи дно потоку.
   В літню тиху сонячну погоду, коли вийти кількасот метрів від підніжжя і лягти під густими смереками чи ялинами, які не пропускають проміння сонця, можна безмежний час насолоджуватися дзюрчанням холодної і, навдивовижу прозорої, водиці. Все: майже суцільний килим глиці та моху, кущі підліску по схилах потоку із дуже рідкою рослинністю, ба, навіть окремі квітки, дихають до кінця невпізнаним людиною спокоєм і гармонією свого співжиття, посилюють дивовижної краси симфонію дзюрчання струмка. І коли в якийсь момент із підсвідомості включається розум свідомого споглядання цієї краси, то у всьому тілі відчуваємо приємне розслаблення і милий-милий щем серця. Боже! Чи не в цей час наше життя чутливо для нас стає єдністю всього живо створеного Богом? Ось де та єдність буття! Коли сісти чи лягти в гущаку грабчуків і споглядати швидкий плин води, що перескакує через каміння чи камінці, ще не зогнилі залишки гілляк та коріння дерев, які утворюють невеликі водоспади, вода на сонці міниться блиском, як діаманти на долоні. 
   Чи можна забути таку красу з плином життєвого часу? Ні! Проходять роки, десятиліття, людина старіє, а ці моменти найглибшого єднання людини з природою зринають у пам'яті людини. Серце огортає невимовна туга за краєм, особливо коли людина далеко від своєї домівки і, очевидно, сила природи чи людини заслаба, аби безпосередньо контактувати з нею. Але, напоєні, наповнені красою навколишнього середовища, що споглядали і сприймали з дитинства, ніколи не зникають з нашої душі і розуму. 
  Ще в далекій старовині спостережливі мислителі бачили, що характери людей дуже залежать не тільки від оточуючої спільноти, але й від природи. 
  Людському розуму годі усвідомити, а серцю до кінця відчути щось дуже містичне, таємне, що виникає в людині, коли над лісом подує вітер. Шум лісу, який постійно міняє тембр звучання, нагадує дивовижну симфонію. На зміну шуму, таємничій мелодії дзюрчання струмка з різноголоссям пташиних голосів з часом переходить в такий же таємничий спокій і, коли глибоко вслухатися в цю тишу, то аж моторошно стає, лячно від такого спокою. І кожен бойко, виростаючи серед цієї краси, наповнював себе нею. Це німе спілкування з природою породжувало в людей світлі ідеали життя. 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12