Витоки глибокої моральності і патріотизму наших героїв сторінка 10

Молодь вчилася не знати втоми важкої праці, пасувати перед труднощами, йти на поступливість чи політичний компроміс з ворогом. Попередній досвід заряджав їх духовно і розумово творити духовні, політичні та військові твердині-осередки, з яких вести наступ на ворога. Кожен із них спішив закінчити свій житейський покіс, завершити свій сніп, щоб встигнути віддати своє життя на національний кін, як того зажадає життя. Кожен чув відповідальність за брата, сестру, сусіда, спільноту чи несе він своє життя за волю України. Вони мали приклади попередників, що власною кров'ю, муками, життям вишивали узори на національній канві. В персоналіях - це: Кирило Трильовський, Василь Нагірний, Володимир Старосольський, Ольга Левицька-Басараб, Іван Боберський, Сень Горук, Іван Чмола, Кость Левицький, Льончін Цегельський, Гриць Косак, Степан Шухевич, Олена Степанівна, Софія Галєчко, Гандзя Дмитерко, Дмитро Вітовський, Василь Косак, Мирон Тарнавський і сотні інших. Всі вони без винятку творили національний граніт борців з прозорою, як сльоза, моральністю, а та творилася із чеснот побутових, релігійних, політичних. У них слово ніколи не розходилось з чинами. Обіцяне завжди доводили до вершини досконалої дії в низових організаціях спортових, “Просвіті”, напіввійськових формуваннях і т.д. І з завзятістю і послідовністю будували приміщення “Просвіти”, шкіл, читалень, книгозбірень, кооперативів і інше. 
   Ось на чому і кому були ”замішані” і вирощені члени УНС, УПА, підпілля. На крові і муках попередників народилися і зросли: “чупринки”, “ковалі”, “орлани”, “стяги”, “орести”, “романи”, “тетяни”, ”думи”, “зени”, “куни”..., які підхопили прапор боротьби від друзів 20-30 х років, помножили вдесятеро, сотні раз силу і розмах визвольних змагань. 
   Повернемось до Верхнього Лужка, де титанічну працю прикладав не тільки до церковної роботи, але й до національно-патріотичної отець Титомир. 67 чоловік стали до активної збройної боротьби проти москаля. А до того було ще й підпілля. Для прикладу візьму родину Оленяків. 
Михайло Оленяк-“Далекий” пішов служити в Дивізію. Після полону втік аж з-під Москви, а прийшовши додому, пішов в УПА, де був кулеметником. Після поранення і лікування, викликавши велику довіру у районного проводу, його забирає до своєї спецбоївки районний референт СБ “Чарнота”. Він і його друзі виросли і сформувалися на ще живих розповідях учасників боротьби проти поляків у 18-20 роках, а вбиті герої кликали їх з могил під Базаром, Крутами, Маківкою і Лисанею. Вони стали тим мостом, що сполучав і творив єдиною національно-визвольну боротьбу між поколіннями.
   “Далекий” мав підвищене почуття відповідальності за друзів-повстанців і людей з сіл. 28 чи 29 лютого 1948 року повстанські стежки привели його з боївкою в село Сушиця Рикова біля Старого Самбора. 3 невідомих причин тут є неточності в датах. Брат “Далекого” Микола стверджує, що бій між спецбоївкою, очолюваною самим “Чарнотою”, та енкаведистами відбувся не 1 березня, а 6 березня 1948 року, що стверджують і селяни села Сушиця.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12