Корпоратократiя

27 лютого 2009 року.                                                  
                                                                                              Олег Капраль

 

 

    Де не всунешся, всюди дискусії про кризу, буде, чи не буде, дефолт, чи ні. І кожен дає найправильніші рецепти, вважаючи що тут тільки його істина. Буде. Якщо про дефолт не говорити, що його не буде? Все що має завалитися все одно завалиться, хоч води в рот набери. Вавілонська вежа завалилася...! “Корпоратократія” – повчально, але ж нічого нового не сказано, абсолютно нічогісінько, всім все було відомо давним давно: кризи, рецесії, дефолти, банківські крахи, дефіцити, займи, інфляція... Стояло тільки питання: “коли?”. Передчуваючи наближення, імперія корпоратократії Сполучених Штатів почала воєнні дії на Близькому Сході, сподіваючись списати прорахунки на війні, Росія – в Чечні і Грузії. Нічого аналізувати, все вже проаналізовано. Рецесія мала наступити десь в 90-их, впровадження нових технологій пересунуло падіння на сучасний час. Зараз маємо другу хвилю, і якщо не говорити вона все одно прийшла. Перша – повищення банківських ставок на кредити, в результаті економіка здорово тормознула. Друга – насильне повернення кредитів банкам, невиплата зарплат, в результаті інфляція і неплатоспроможність населення. Третя – крах банківської системи і повний колапс економіки. Що далі? Масове безробіття, барикади... Що не проходили на першому курсі? Прокрутіть любу хроніку. В 1929-му у Сполучених Штатах криза почалася з невиплати зарплат, у Німеччині в 1932, аналогічно. Все що повинно завалитися, завалиться, чи ти говори, чи не говори. Що ж робити? а нічогісінько, стати на безпечну віддаль і дивитися, як воно буде падати з громом. “О, видумав! О, рецепт призначив!” – скажуть, і масонів згадають, неодмінно, бо хто ж править балом? Моя відповідь: корпоратократія, добавляю, рубає сук на якому і сидить, банки валять економіку від якої і живляться. Нічогісінько не видумав, все старе, як світ. Уявіть ситуацію, що завтра вам водій маршрутки коже, що проїзд вже десять гривнів, бо криза. Ви заплатите? Після завтра скаже, що доляр так підскочив і проїзд уже сто гривнів..., комунальники заявлять, що за проживання в власній хаті ви повинні заплатити за невиконані ними роботи більше від вашої зарплати, а то суди вас викинуть на вулицю... ні запитань, ні відповіді. На передову стають “нові місіонери” з своїми призабутими “правильними” ідеями побудувати “місто сонця” з пропахнутими нафталіном ідеями про рай на землі. А де грошенят позичити на таке місто? в банках... а хто будувати буде? раби... І знову історія закрутитися на “круги свая”, “вони прийдуть в овечих шкурах і пізнаєте їх по улесливих словах”. То чому не дивитися, як буде гриміти? А тільки бездушний камінь може сточти побіч шляху. І який же рецепт придумано? Моя відповідь: ліквідувати банки і крапка. Світ такий старий, що рецепти за нас придумали мудріші, не нам про них судити. Хто там перший банк побудував? а що до того не існувало економіки, чи може не було грошей? Навіть не зазираю в підручник історії, скажу: гроші мали цінність незалежно скільки їх “надрукують монетні двори” і інфляції не було. І що з того грохоту? Нові технології і історія поповзе по спіралі. Спитаєте, чому стояти збоку? А воно видніше і по голові не дістанеш, як буде валитися. Питання в іншому, чи дадуть банки вам можливість дивитися як їх ліквідовують, не розуміючи, що вони самі себе знищують і під їхнім тягарем можливі страшні жертви. Рецесія на початку минулого століття привела до колапсу європейської економіки – в результаті масове переселення на американський континент, революції, перша світова війна. 30-ті роки – голодомори, друга світова війна. Локальні війни за ринки збуту. Не перераховую і не даю повнішого аналізу, “власть імущих ніколи” не зроблять висновків, якими б шкіряними інтересами вони не приховувалися. І все що ми бачимо облудна маска, піна на мутній воді. І ще складніше питання стоїть в тому, хто їх ліквідує. Уявіть собі, гіпотетично, що ви один в Державі, і існує один банкір, що керує цією державою. Цей банкір намалював грошову одиницю, наймає вас на роботу і всім заправляє. Раптом ви захотіли бути Вільною людиною, відмовляєтеся від його роботи, від його грошей і послуг, нащо вам рабодавець. Їдете в відлюдкувате місце, садите собі картопельку і цибульку, ви вільна і незалежна людина, і навіщо вам той банк. І що цей керувальник має зробити, перестати існувати? Він прийде затопче вашу грядку і силою заставить вас бути рабом своєї придуманої системи. В умовах глобалізації ви не зможете переїхати й на острів Робінзона Крузо. Багато іновірців не вірили, що в Америці доляри на деревах не ростуть, що дав Бог, те і маєте, а маєте розум – примножиться.
    Рецепт простий, а як втілити його? Не думайте, що найсвітліший розум дасть просте вирішення проблем, чи готову відповідь. Що розриваючись один по перед другого вказують як потрібно було робити. У нас проблему вміють заговорити, я би добавив, “всебічно”. Тим не менше, криза повториться. Навіщо нам така банківська система, що циклічно породжує кризи. Уявіть, що будинок, який будують, з якимись періодами завалюється і всіх придавлює. Приходиться ставити запитання: для чого будувати і рятувати таку систему, яка по-злодійськи обкрадає кожного громадянина? Нащо суди, які захищають цю систему, стаючи її складовою? Благий намір лише заявити про реформу судів, або комунальні служби, спадщини кривавого комуністичного минулого, “заплюють, і як добрі песята побіжать за мамою вторити сказане”.
    Марна надія, що за вас хтось буде впроваджувати новації, на перший план стає не ваша заінтересованість, не ваша вигода, а корпоративна солідарність. Корпоратократія вкладатиме награбовані в вас гроші в своє спасіння. Але ваша пасивність може стати наслідком тих непомірних жертв, які стоятимуть під хвилею змін.