Фрагменти історії села Халупки-Буньковичі

       Давним-давно минули бої між вояками УПА та московсько-більшовицькими зайдами. І, як в тумані, пролітають спогади в пам’яті та почуттях окремі епізоди цих боїв, де татаканням московським “дехтярям” завзято відповідали німецькі “слімге” (так називали в наших краях повстанці німецькі кулемети МГ-42), які, як млинські жорна, безперервно гули, викидаючи із себе чи не в два рази більше набоїв, ніж “дегтяр”. Ми, підлітки, в цих справах розумілися напевне краще від дорослих. Ми точно визначали, де стріляє “папашка”, а де німецький “шмайсер”. Бо ми душею й помислами були учасниками тих боїв.
       У нашому селі Буньковичі, як його тепер називають за сучасним адміністративним поділом, а тоді його називали Халупками, бо Буньковичами почали називати десь із 1944 року. До речі, чому його називали Халупками? Коли ще у минулі сторіччя містечко Хирів, центр якого був за два кілометри від Бунькович, користувався Магдебурзьким правом, а до міста приходили люди із навколишніх близьких і далеких сіл і селилися в ньому. З такими зайдами, а в нас їх називали заволоками, міщани вели боротьбу, виселяючи і виганяючи із міста. Бо ті привілеї, якими користувалися міщани за Магдебурзьким правом, переходили згодом і на заволок, що не було вигідно міщанам. Вигнані з міста і ті, що далі приходили до міста, мусили селитися поза ним. Так виникали невеликі халупи, що згодом стали окремим поселенням. Селяни виготовляли всяку живність: молоко, сметану, масло, сир, яйця, м’ясо й носили в місто продавати. Шукали поденну роботу в місті, особливо в жидів і поляків за мізерну плату. Оце поселення і стали називати  Халупками.
       Доречно буде сказати, що ще на початку Другої світової війни в селі нараховувалося десь біля шістдесяти номерів. Хіба це село? Це своєрідний виселок із міста або хутір, який в нас любили називати заділ, а пізніше вони дістали більш цивілізовану назву – посада. Прикладом таких посад є: Посада Хирівська, Посада Добромильська, Посада Новоміська та інші.
       Останній бій в Халупках-Буньковичах між повстанцями й московськими ординцями відбувся 20 березня 1947 року. Хоча окремі бої й перестрілки між ними відбувалися в навколишніх лісах, потоках, річкових лозах. Ось так виглядає ця хата тепер.
       У хаті, що на світлині, жив Легкий Франьо із жінкою Настею Єдин. Дітей в них не було. Настя була рідною сестрою кущового Івана Єдина, син Миколи і Катерини, “Залізняк”, 1916 року народження. Настя була також зв’язковою.

    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19