Фрагменти історії села Халупки-Буньковичі сторінка 11

   Енкаведисти знайшли вхідний люк-віко, але відкрити його не могли. Може підірвали гранатою чи чергами із кулеметів, розтрощили віко. До того і після відкриття криївки пропонували повстанцям здатися. Відповіді не було. Тоді в криївку послали якогось “охочого”. Той нікого там не побачив, хіба що малі двері в стіні. Тоді в криївку попхалися командири. Двері вивалили і послали в прохід знову “охочих”, які вийшли в потік. В напрямку втечі повстанців ніхто не біг, бо не знали, куди бігти.
У розмові з Тритяком він сказав мені: “Хлопці втікали, але залишили в криївці багато рукописів”. В кінці статті я поясню, звідки там взялися документи.
   Після бою, а він закінчився ввечері, маса війська рушила в Хирів. У той час всі добре розумілися на військовій справі й переконували, що там було не менше двох батальйонів. А на другий день смільчаки-підлітки пішли дивитися під дощану огорожу міліції, скільки повстанців там привезли. Бо так вони завжди робили: фотографували і гнали людей опізнавати вбитих. Але люди там нікого не виявили й пояснювали собі так: “То були якісь великі птахи і їх певно повезли просто в Дрогобич”. Аж тепер вдалося вияснити, як це було. Можна тільки здогадуватися, яким був вираз обличчя генерала обласного НКВД, київських “міністрів”, а особливо московських предводітелей.
   Кільком повстанцям вдалося обдурити кілька батальйонів війська з майорами, підполковниками, полковниками і генералами на чолі із товаріщем Сабуровим, що був депутатом Верховної ради СРСР і керівником Дрогобицкого НКВД. Ще по сьогодні точно не ясно, як повстанцям вдалося спровокувати бій між самими большевиками. Ясно тільки те, що кільком повстанцям вести успішну перестрілку кілька годин з такою силою є неправдоподібною, бо з повстанців навіть ніхто не загинув. Пізніше люди згадували, що в той час над лісом кружляв кукурузник для розвідки.
   Ця історія була загадкова, інтригуюча і я постановив собі хоч дедуктивно, аналітично зсинтезувати, хто міг бути в цій криївці. І найперше дати собі відповідь на найлегше питання, а саме: хто міг і мав у нашій місцевості рацію і міг нею користуватися, та й мати код для зв’язку? Треба було діставати джерело струму, за яким скрупульозно наглядали енкаведисти, сексоти, міліціонери та комуністи з комсомольцями. Батареї, акумулятори були на найстрогішому обліку. Прийшов до висновку, що це була найвища повстанська еліта округи, надрайону.
   Друге цікаве питання: хто міг викопати криївку, постачати харчі і все інше повстанцям у нашій місцевості? Тут справа вже дуже важка для розв’язання. Всі учасники військового і підпільного опору були вбиті, сиділи в сибірських таборах і на висилці в Сибіру. А ті, що залишилися в селі чи місті, були зломлені морально і застрашені. Та й хто б їм в такій справі довіряв? Тут мусили бути певні люди, яким довіряли на сто відсотків.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19