Вiчна Слава Героям УПА сторінка 1
До неба серце вміти підносити –
За мить оцю чи є щось краще в світі?
Якщо ж воно не прагне неба –
Чи жити треба?
Марія Прокопець
О, доле, нашого народу!
О, доле, України!
Ми століттями стогнали у ярмі, хоч і постійно вели боротьбу проти сусідів-загарбників і полчищ азіятів. Уже тепер, коли є відносна воля, бо практично ми її повністю не маємо, а «добрі» сусіди, що називали себе навіть братами, користуючись своєю силою, вивозять від нас найрізноманітніші багатства, або просто грабують нас. Усе це робиться під прикриттям рівноправних договорів, що москаль складає з великими чиновниками, вождями п’ятої московської колони, яким у нас належить влада.
Україну розпродують москалям за безцінь: заводи, копальні, електростанції та інше. Сотнями тисяч гектарів найкращої землі скуповують московські батюшки за мовчазною згодою «єдиновірців», так легко обдурених блудними словами алексеїв-кирил. А ці політично-релігійні вожді час від часу приїжджають на Україну, щоб знову укласти нову угоду-блудницю, користуючись блудством єдиновірства.
З приходом до влади Януковича ще кілька десятиліть залишиться слово «україна», але практично там її не буде. А в той час наші горе-патріоти елементарно не можуть між собою домовитися про єдність. Уже тепер добре видно як вони з України будують скриньку Пандори, де буде жити неможливо.
В останні роки я мав нагоду виступати серед молоді, юнацтва та старших людей. Мне вразила їхня байдужість до долі України. Тільки ще у старших людей на очах стояли сльози і бринів голос в грудях від жалю за Україною. А серце моє огорнув біль, груди стиснув жаль.
Пригадалися мені повстанці із зброєю в руках та повстанська пісня на губах про поліські ліси та зажурений край. А повстанців я знав багато: і вчили вони мене в батьківській хаті повстанські хитрості, любов до України, та що треба робити в майбутньому. Які це були розумні голови, безстрашні серця, крицеві нерви та воля. Хіба це можна забути?
Я чув про патріотичну і геройську родину Пукачів із села Смеречна. Тож вирішив дещо згадати про неї. Матеріалу про родину я зібрав досить багато. Два сини і дочка загинули в УПА на керівних становищах. В сім'ї було дев'ять дітей, двоє із них померли малими, а батько Степан мусів найти час не тільки для господарства, а також для виховання і навчання дітей, бо мати померла ще відносно молодою.
У селі школи не було і щоб одержати від польського уряду дозвіл на будівництво школи Пукач довго оббивав пороги польської адміністрації. Школа булла збудована і відкрита, а за кілька років закрита, бо там навчали дітей патріотизму.